8.3

Провінція Фаростіон, селище Енконфро. Наш час

Першим не витримав Еліот.

- Тобто ви вважаєте,що ось ці тоненькі штуковини реально можуть доставити нас додому?

Іронія так і читалась на його обличчі. А ще страшенно долала втома. Майже день в полоні у ненормальної, а потім ще кілька годин блукання по цих лісових хащах (будь вони прокляті!) порядно замучили одну половину подорожніх.

- Можна спробувати. Все одно іншого плану в нас поки немає, - наполягала Еліза, яка й виступала автором трохи нестандартної ідеї. Загальний погляд усіх шестеро осіб вже досить довго був прикутий до скриньки із дерев'яними паличками, що її було поцупили із дому Лангвідера. А зараз активно велась суперечка щодо їхнього використання.

- А я дуже хочу знати, як ти собі це уявляєш, - не вгавав Еліот. Він узяв у руки одну із паличок і зацікавлено оглянув її. - Це ж просто шматок дерева... Ну що він може? Будемо по черзі вимовляти "Сезам, відкрийся!", так?

Еліза вдихнула, аби зараз не вимовити яку-небудь дурницю. Їй абсолютно не хотілось сваритись з новими друзями, особливо після того, як вони не інакше як за провидінням долі, знову віднайшли одне одного. І зараз їх знову було шестеро, як і на початку. Але ці хлопці... Мало їй було проблем з Ніком і Томом, і тут ще Еліот додався до гурту. Чому з ними так складно? Не єдиними, на жаль, були такими у житті служительки закону, і після кількох невдач із спілкуванням та розумінням чоловічої половини людства, Еліза якось збайдужіла. І романтичні стосунки теж поки не входили в її плани.

На репліку Еліота Діана лиш хмикнула. В чомусь погоджуватись з мажором їй було не властиво, та зараз вона й сама не знала, чому тут вірити. Дуже хотілось це все забути і опинитись у рідному Сан-Франциско.

- Здається мені, Еліза діло каже, - утрутився Нік. Хлопець зараз сидів, впершись до якоїсь прямокутної міцної конструкції, і час від часу крадькома поглядав на Медісон. Він був дуже радий зустріти її і Діану з Еліотом знову. Ну як зустріти? Вони просто наткнулись одне на одного, коли Нік зі своєю "групою" здійснювали втечу із дому старого коваля, а інші ховались від відьми.

- Вони всі світяться, варто торкнутись. Я це бачив і був здивований не менше твого, Еліоте. Чи не так, Томе? 

- Людоньки, а ви не могли б сперечатись трохи тихіше? Дайте дух перевести, - почулось від Тома, який за дивним співпадінням вмостився біля Діани і втомлено поклав голову їй на плече.

Всі було подумали, що спортсмену геть байдуже до них, раз ото розлігся як ні в чому не бувало. Та насправді Томас теж думав. Заплющивши очі, він намагався "переварити" майже нереальну кількість шокуючої інформації, а потім сон сам собою почав долати його.

- Знайшов, коли куняти, - необережно вставив слівце Еліот. - Я от після сьогоднішнього взагалі спати не захочу ще довго...

- Ага, накачали сонним зіллям, от він і радий... Мені б так, - позіхнув Том.

- Не хочу сильно тебе розчаровувати, та я впевнена, що ти так само б говорив, якби пережив те, що нам довелось, - неочікувано заступилась за екс-однокласника Медді.

Вона як і завжди в будь-якому колективі сиділа тихо й непорушно і чекала на рішення нових знайомих. Внутрішній голос підказував, що вони всі зараз посперечаються і таки згодяться з єдиним поки планом, що мав сенс. Коли вони втікали, дівчина постійно оглядалась, бо боялась, що відьма наздожене, і вони оглянутись не встигнуть, як опиняться в тому страхітливому паруючому казані. Інтуїція змушувала її хвилюватись, адже дівчина підозрювала, що щось у цьому всьому не так. Гадала, якби та жінка справді хотіла їх убити, то навряд чи вдалось би втекти.

Еліот назвав це щасливою випадковістю, та все одно у Медісон щось не складалось. 

Те ж саме було у ситуації Ніка та Елізи. З їхніх розповідей, якими встигли поділитись кілька хвилин тому, Медісон зробила висновок, що господар дому мав намір використати подорожніх у своїх цілях. Тоді напрошується питання: чого їм таки дозволили втекти? Ще й прихопити з собою "важливі артефакти", наскільки це можна було судити про палички. Простий збіг? Щось мало віриться...

- Добре. Так, я підтверджую, що то не звичайні обрізки чогось там, а вони таки світяться, - висновок Тома не забарився. - Задоволені? А тепер будьте ласкаві, розмову на тон тихіше, бо розкричались тут як базарні баби, їй-богу...

- Може це тому, що ми й справді на базарі, іді..? - огризнувся було Нік, намагаючись звести все до жарту. Та довелось спинитись на останньому слові, бо вчасно згадав, що з Томом вони тепер наче приятелі.

Том підозріло покосився в його бік, вдаючи, що не розчув, хоча прекрасно зрозумів, як його збирались обізвати. Ні, не те, щоб він сильно образився, просто знав, що у всіх тут нерви були не на місці. Нік примирливо заткнувся, знову зосередив свою увагу на паличках і на тому покінчили.

- Народ, уже світає, і якщо ось це все, - Еліза розвела руками навколо себе, - справді місцевий ринок, то нам треба знайти сховок надійніше цього. Скоро тут з'являться люди... І до речі, Діано, не прийми за нахабство, але тобі вартувало б перефарбувати своє пасмо в якийсь інший колір.

- Не зрозуміла? - діана наче отямилась після заціпеніння. Вона з острахом розглядала територію і таки погоджувалась з кожним, хто висував хоч якусь теорію. Їм не раді і їх уже давно не мало б тут бути. Місце не надійне. Коли вони всі зустрілись, то в ліс до хатини ніхто не горів бажанням повертатись. Та й в лісі залишатись було небезпечно. Тому вони й сховались поки за чудернацькими причандалами просторої центральної площі.

- А чим тобі моє волосся не вгодило?

- Не знаю, як іншим, та в темряві це було схоже на яскравий спалах, блукаючий в повітрі. Я до того, що хлопці мої перелякались не на жарт, - Еліза перевела погляд на Ніка і Тома.

- Ой, подумаєш... Це було просто незвично, - Нік постарався вдати безтурботність і сховати за нею те, що в темряві їм справді стало не по собі. - Ді, на твоєму місці я б послухався.