7.4

Він ніколи не рахував часу, що тримав його на цьому світі. Бо години зливались в дні, дні змінювались місяцями, що переростали в роки, і так по колу... Одноманітність його буття просто зашкалювала. Інколи зовсім не розумів, навіщо Королева подарувала йому стільки привілеїв. У нього був неосяжний розум, сила мислення, влада, військова звитяга і звісно ж, магія. Та все одно завжди почувався рабом. Підручним Її Величності.

Раніше ніколи не сумнівався у її пріоритетах, та після того, що тут було... Мабуть, єдиний із всіх жителів Царства, він бажав, аби Ская тут не було. Аби юний принц зміг визволитись. От тепер це сталось. Радів, наче мале дитя, що у нього вже немає суперників. І чим же нагородила його Айсель?

Змусила вручну перебирати всі крижинки і перелаштувати саме цю залу, де було ув'язнено Ская. Міг би зробити це за кілька хвилин, достатньо лиш було бажання та краплі чарівництва, але Володарці таке не було до вподоби.

На перелаштування пішло кілька місяців. Олестар дуже сильно сподівався на те, що Королева одумається. І ця історія потроху забудеться, не залишивши і сліду. Але марно. Айсель з кожним днем все більше божеволіла від власної всемогутності. Не могла пробачити собі, що програла. Все передбачила, але не врахувала, що сила любові їй не по зубах.

- Чому так? - запитувала себе, але відповідей так і не знайшла. Через крижинку в грудях їй просто не дано було цього зрозуміти. Тому і подбала про те, аби ніхто із Царства не дізнався її слабкості. Вона має бути сильною. Хоча б у цьому бутті Королеви, а не нещасної полонянки...

Консорт лиш спостерігав, безвідмовно схиляючи голову перед кожною її примхою. От навіть і зараз, коли відшліфовував тріщини королівського трону. Дзеркало, як це було багато днів до того, щоразу показувало імперію. Королева нервово міряла кроками тронний зал, кидаючи косі зловісні погляди на Ронду, тепер уже титуловану особу. Ходила там собі, наче пава, виношуючи плід щирих почуттів...

Олестар знав, що вони побралися, і тепер разом стараються правити Лудрестаном, оскільки батько Ская так і не підвівся з постелі. Можливо, це видасться дивним, але він радів за них та бажав щастя.

Все більше його внутрішні переконання змінювались у іншу сторону. Айсель зарахувала б це як похибку. Та Олестар вже не знав, як бути інакше. Він чув слова Ронди і назавжди зберіг їх у пам'яті. Хотів стати тим, заради якого Айсель переродиться. Стане новою. Доброю правителькою без тіні помсти. Знав, що Королевою вона зробилась не від хорошого життя. Але водночас і свято вірив у те, що десь все ж існує те тепло, яке здатне розтопити її серце. Те почуття, яке змушувало Ронду чинити подвиг.

- Олестаре, ти все підготував? Дуже скоро ми знову навідаємо імперію. І тоді я потішусь... - виношувала Айсель злісний план.

Поклялась собі, що виконає погрозу. Не могла бачити, як вони двоє аж сяють від щастя, а вона, переможена, скніє тут. На цей раз вона турбувалась не про власну вигоду, а лиш як би їм насолити... І придумала, що ніщо не змусить їх так страждати, як втрата нащадка. Вона відбере його прямо після появи на світ, і тоді вже подивиться, чи збережуть Скай та Ронда свої слізливі почуття.

- Так, скакунів годують конюхи, а карета стоїть вже давно начищена до блиску, - на автоматі проговорив Олестар. Вже знудився, адже Королева про це запитувала щоразу в один і той самий час, відколи дізналась про вагітність. І він повинен був безтурботно звітувати.

- Не прийміть за нахабство, але чи не пора вже пробачити? Самі подумайте: кому від цього стане краще? Дитину Ви загубите, її батьки страждатимуть... Чи бажаєте повторення історії з Глорією?

- Що?! - Айсель геть не очікувала почути таке від вірного слуги. - Яка із льодових брил гримнула тобі по мізках? З чого ти взяв, що мене хвилює хоч одне із вищесказаного?

- Самі посудіть: Глорії тут некомфортно. Дівчинка просто губиться серед цих просторів... Ви такого хочете ще для однієї невинної?

- Вони винні! Всі, хто прирік мене на це існування! І мають засвоїти, що я просто так нічого не прощаю!

Льодовий розмірений тон змусив Консорта трішки здригнутись. Це вперше він навжився щось заперечити. піддав сумніву нібито священні наміри. Королева лютувала. Відколи це їй дають поради? Єдине завдання від неї для усіх її підданих - слухатись і безмовно виконувати накази. Це ж стосувалось і Олестара. Раніше за ним такої "турботи" не помічала. Здавалось, це вже занадто.

- А я бачу, ти сильно перейнявся історією принца... - підійшла майже впритул і затримала погляд на його скляних очах. - Проте не раджу. Не намагайся змінити те, що тобі не під силу. Краще ось, попрацюй, - її Жезл блимнув сяйвом. - А я сама впораюсь із своїми справами.

Тієї ж миті навпроти них виникла статуя. Величезний, майже людського зросту, сніговик, акуратно зліплений із білого полотна, постав перед Консортом. Виглядав він, наче брат-близнюк: льодові кремезні руки та ноги, струнка статура, очі-кристалики та застигла усмішка на вустах, а на плечах - мантія...

- Що це? - з подивом відсахнувся він. Королева ж тим часом вдихнула у це породження життя, прямо як було і з ним.

- Віднині він - твій підопічний. Зроби з нього воїна. Навчи всього, що знаєш сам. І тоді я ще подивлюсь, чи зможу пробачити...

- Як завгодно, моя повелителько! - йому нічого не залишалось, як знову скоритись. Розумів, що це було зроблено лиш для того, аби не заважав. Що ж, довелось змиритись...

Сніговик став його першим учнем. Він вчив його мови, древніх заклинань, порядків та законів, влаштовував спаринги та показував техніку бою... І не помітив, що прив'язався. Це беземоційне снігове породження, яке могло похвалитись лиш блискавичною точністю та мудрістю, було йому другом. Побратимом. Беззаперечним товаришем, яких він ніколи не знав.

Вони стали подібні не лише зовнішністю. Спершу Олестар вперто не хотів це прийняти, але потім згодився. Його душу заполонили різні відчуття. Була гордість, що його науку швидко сприймають, було задоволення від часу, проведеного на заняттях, була іскра надії від щирих розмов... Хоча, мабуть, то були лиш його монологи. Проймала радість від тих миттєвостей, коли після тренувань, вони сідали поряд і Олестар починав розмову. Ділився враженнями та наболілим.