7.3

Швидкими кроками Олестар опинився у Залі Магії. То було невеличке трапецевидне приміщення у північному крилі Крижаного замку. Саме тут Айсель взяла за звичку щодня в один і той самий час проводити уроки із Глорією. Навчала дівчинку азів премудрості та сили. І воїну інколи випадала честь показувати успішні бойові прийоми. Не знав навіщо, і сильно не розпитував, адже воля Королеви для нього була священним законом.

Йшов майже беззвучно по кришталево чистій поверхні, як і завжди. Лиш мантія, перешита хутром та оздоблена, як не дивно, льодовими кристаликами, шурхотіла позаду і цілком могла видати його присутність. Та у своєму Царств він ніколи ні від кого не ховався.

- Ваша Холодносте! - схилив голову у поклоні, очікуючи, поки Айсель зверне на нього увагу.

- Чого тобі? - роздратовано озвалась Королева. - Просила ж, не турбувати! Сьогодні у Глорії іспит, і я маю побачити, наскільки вона засвоїла мої уроки.

Виглядала заклопотаною, перемішуючи щось у флакончиках, з яких раз у раз випорхували різнокольорові струйки чарівної енергії. Сама ж і придумала випробування для племінниці, аби показати урок. На такому принципі і вибудовувалось усе її навчання.

- Життя швидкоплинне та доволі райдужне, наче кольори веселки. І якщо зараз у тебе переважають лиш теплі яскраві відтінки, то цілком треба бути готовою до того, що вже завтра цей спектр перетвориться на сіро-фіолетову смугу невдач, - любила повторювати вона.

Знала, що Глорія ще мала і багато чого не розуміє, але найосновніше хотіла прищепити їй уже тепер. Хотіла навчити її бути обережною, застерегти від необдуманих вчинків і показати, що довіра вибудовується на якостях та зроблених справах. Щоб комусь довіряти, Глорія мала бути абсолютно упевненою у вірності цієї істоти. Аби не оступилась, як вона колись...

- Там дівчина... - сповістив Олестар те, з чим з'явився. Не в його стилі було хвилюватись і перейматись чужими долями, та тепер виглядав стурбовано. Кам'яне обличчя, як і завжди, не виражало емоцій, проте незрозуміла тривога йшла від серця.

- Вона пройшла крізь бар'єр, і гадаю, вже скоро буде тут.

- А в чому проблема? - крижана сутність Королеви залишалась незворушною. - Де твої монстри? Чи вже забув, як позбуватись чужинців?

У неї завжди було все просто, і наче розкладено по полицях. Інколи це нестримно дратувало.

- Вона прийшла сюди за ним, - сміливо ступив крок уперед. - Я говорив, що це для нас погано завершиться! Людям тут не місце! От якби Ви зволили відпустити їх...

- Що я чую? - Королева нарешті повернулась обличчям до свого слуги. Її зірниці вмить запалали хтивою ненавистю та гнівом. - Ти у нас в добряки перекваліфікувався, чи як?

- Наші володіння в небезпеці, я лиш хочу захистити всіх нас.

- А, здається, я розумію... - Айсель підійшла і торкнулась його стану. Вона мала унікальну здатність - всього лиш поглядом знищувала рештки впевненості та відваги. Без усяких перепон зазирала прямо в душу і відразу вгадувала наміри. Не лише його, а і всіх жителів Царства.

- Ти був проти моєї недавньої поїздки в імперію, тому що боїшся. Тривожишся, що я віддам перевагу Скаю, а тебе просто викину, наче використаного у вжитку непотрібного раба. Зізнайся, ти ж лише цим живеш, чи не так?

- Насмілюсь заперечити, моя Королево, - гордий Консорт намагався залишатись самим собою. Перемагаючи страх, який майже постійно пронизував найтонші струни його штучної суті. 

- Ваш принц мене не цікавить. Лиш Королівство. Його безпека та добробут.

- Як добре, що ти зробив вірний вибір, - холодні губи нечутно торкнулись твердої щоки. Ні, то не був поцілунок. Лиш відбиток. Знак того, що він їй не рівня. А жалюгідне снігове повторення нижчого рангу.

- Можеш не переживати, бо саме ти - мій Король. І нікому не під силу це змінити. То де зараз Скай?

- На території східної вежі, як і завжди, грається з крижинками, - відповів уже полегшено. Хотів вірити її словам. Просто знати, що він не остання людина в її планах. Та хіба ж Королева скаже відкрито про свої наміри?

- Так, бачу, - зосередилась Айсель на своєму дзеркалі. 

Чарівний предмет побуту був завжди із нею. В моменти відпочинку, як і належить, воно висіло в її опочивальні, оберігаючи короткий сон, а в моменти бадьорості та праці знаходилось під одежиною у зменшеному вигляді. Так їй було спокійніше, і випадала чудова нагода, сидячи в тронному залі, контролювати дії кожного, навіть найменшого жителя Царства. Так усе знаходилось під чіткою диктатурою.

- Дівча - моя проблема, - підсумувала, та змахнувши рукавом, відправила Олестара куди подалі. - Що ж, випадає нагода погратись, - зловісно посміхнулась, бо вже знала, що робитиме далі.

У цей самий час в іншому кутку льодового замку відбувалось дещо загрозливе. Хлопчина років п'ятнадцяти у білосніжному камзолі та накидці із простої матерії сидів у центрі майже безкрайнього середовища. Відколи тут, йому іще не доводилось бувати в інших володіннях Снігової Королеви. Однакове забарвлення Чертогу різало око, небувала тиша вдаряла в слух, і на жаль, він тут був безпомічним. 

Айсель виконала свій задум. Викрала його із батьківської імперії прямо з-під носа прислуги і привезла сюди. Розлучила його із всіма, ким дорожив, стерла усі зв'язки з людьми. Покарала. Щоб більше ніхто не смів сумніватись у її могутності.

Він виглядав майже неживим, шкіра на тілі та обличчі покрилась сталевим інеєм, серце теж давно замерзло. Не знав, скільки часу минуло, та його й не дуже це цікавило. Не знав намірів Королеви, а просто лиш виконував її один-єдиний наказ. Пообіцяла, що відпустить лиш тоді, коли йому вдасться із шматків кришталевих крижинок скласти слово. 

Безтурботність. Його майже життєве кредо.

Спершу з великим заохоченням брався за цю справу, бо думав, що немає на світі нічого простішого. Заспокоював себе: ось іще уламок, ось другий, і все - він стане вільним. Та не все було так просто. Часом йому вдавалось наблизитись до істини, відтворити форму перших букв, але тоді ж наче за чиїмсь велінням з'являвся вихор, і дрібнесенькі сніжиночки змітали нанівець усі зусилля.