6.2

- От вам і компаньйони! Кинули при першій же нагоді! - зробила висновок Діана, коли прокинулась. Вона не застала на місці трьох інших "жертв" їхньої спільної пригоди. 

Персективи для тих, що залишились, геть не були райдужними. Досі та сама невідома місцевість, заплутаний ліс, всі красоти якого "сиділи в печінках" і та сама покинута хатинка, біля котрої вони й заночували...

Діану ситуація дуже дратувала. Може, вчора вона подумки й дякувала всім богам за те, що поставили на її шляху ту білу штуковину, та тепер... Ех, краще б уже ніч в відділку поліції, від якої дівчина так усердно втікала, ніж на сирій землі з компанією цілковитих ідіотів. Тепер же постійно доведеться хитрувати, притворятись через дурнуваті ярлики. Байкер, юристка, фотомодель... А вона? Не хотілось бути гіршою та визнавати свої біди. Хіба ж не звикла за двадцять з лишком років?

Їй постійно доводилось виживати, виборювати своє "місце під сонцем" серед суспільства, ставати авторитетом серед вуличних злодюжок та місцями знову падати вниз. Правду вона сказала вчора - дожилась, що зараз не має нормальнх засобів для існування. Тавро на її долі, здається, було поставлене ще від народження. виросла сиротою, нікчемною біженкою, котра мізерних десять доларів вважає скарбом, і безмежно радіє кожній прожитій хвилині. Якби не винахідливість, ясний розум та швидкість мислення, то мабуть, давно б уже сиділа за гратами чи у виправній колонії.

Які ж ще шляхи в сироти, котра завершила школу в такому ненависному Інтернаті, і перед нею раптом відкрились двері свободи? Та тоді дівчина не знала, куди йти і як жити. Родичів не мала зовсім, виходить, і підтримки також. От і довелось стати на шлях злочинності заради виживання.

Не вбивцею, не кримінальною особою... Просто "влипала" іноді в дрібні афери. Заняття приносило кошти, але на нормальне життя цього не вистачало. Недавно Діана  потрапила в поле зору стражів правопорядку. Крадіжки в супермаркетах і торгових центрах - звична справа, на яку дівчина ніколи не йшла сама (камери, охорона, люди - самі розумієте). А вчора наче щось спантеличилось. Тимчасові друзі, з якими тусувалась і щоразу знаходила інших, виявились зайняті, от вона і спробувала ризикнути. Мало не попалась.

Байдуже, що поліцейські уже вивчили її звички, знають по зовнішності і наступного разу можуть легко спіймати... Не до цього всього прагнула. Людині, яка звикла жити в соціумі (ну, нехай трішки брудному і серед робітників), вести нічні походеньки і бути незмінною складовою будь-якого зборища, геть не сподобалась та нестандартна ситуація. Ліс, ніч, невідомість і таємничість...

Страху не було, ні. Скільки ж разів Діана з ровесниками каламутили відчайдушні справи саме вночі, коли мирний народ забуває про обережність і поринає в сон... Скоріш, то була невизначеність. І ще й співрозмовники трапились не дуже. "Еліта" вищого класу, щоб її...

Дівчина недолюблювала багатих мажорів, бо розуміла, що навряд чи колись добереться до такого способу життя. Хотіла вона жити мирним безтурботним життям, і були і великі мрії, сцена, глядацькі овації... Та реальність била своїм ключем. Здавалось, неможливо бути порядним, чесним, широковідомим, типу правильним, і при цьому мати шалені статки. 

"Багачі обманюють, хитрують, щоб урвати свій ласий шматок, а бідні лишень плачуть від безпомічності" - Діана не була ні багатою, ні праведною тим паче. Зате мала свободу, право вибору і не залежала від обставин. Всі обставини створювала собі сама, і навіть була рада такому існуванню. Жити серед проблем, пригод і незліченної кількості авантюр - ось що приваблювало.

Еліта, що на даний момент її оточувала, складалась із мажора Еліота, котрий учора непогано "насолив" їй та прведної невинної "мишки" Медісон. І якщо з останньою ще якось можна було знайти спільну мову (дівчина все ж таки, хоч і наївна дуже), то цей Еліот... Високомірний напищений "індик". Хотів своєю поведінкою всіх вразити, а її реально дратував. 

Інша справа - байкер Нік. Виглядав стриманішим, серйозним наче... Його зустріла першого, коли потрапила сюди. Було відчуття, що вони - наче "з одного поля ягоди". Та от де він зараз? Де веселун Томас, який теж її чимось зачепив ("вуличний пройдисвіт", еге ж) і строга адвокатша? Ну правильно, "змились", як тільки побачили нагоду...

- І куди ми далі? - знічено спитала Медісон, коли вони зрозуміли, що лишились самі. Хвилювання брало гору, а коли дівчина нервувала, то її руки мали бути чимось зайняті. От і зараз від нічого робити почала прибирати наслідки спільної ночівлі. 

Не хотілось здаватись слабачкою на фоні колишнього однокласника, та в душі вона знала, ким є насправді. Одиночкою, якій добре живеться у власному світі. І якісь незвідані пригоди та небезпеки явно не для неї.

- Пропоную вибиратись звідси! Маю надію, сьогодні нам пощастить, - постарався підбадьорити дівчат Еліот. Здається, йому було найкомфортніше в плані того, що лишився єдиною сильною ланкою в опустілому товаристві. Вчора серед всіх відчував себе знайдою, нещасним путівником, який так легко заблукав. Та й інші сприймали його наче другосортний товар. А бути на другорядних ролях - не в його стихії.

- Надію? - з явним тоном занепокоєння перепитала Діана. - Відколи це ти можеш щось передбачувати? Що, Богом себе вважаєш?

Чорнявка взялась допомагати Медісон, і перше, що зробила - пожбурила упаковки з-під піци далеко в кущі. Медісон хотіла було заперечити, адже так не годиться і вони на чужій території. Господарям хатини таке точно не сподобається. Але дівчина одразу ж відволіклась на хвилю ненависті цих двох.

- Оце ти загнула! - присвиснув Еліот. - Я лідером себе вважаю. І так само, як ви, прагну вибратись із лісу...

- А хто дав тобі таке звання? В нас коронації не було, а якби і так, я б віддала перевагу Елізі, - складаючи покривала докупи, огризнулась Діана.

- Ну, і де вона, твоя Еліза? Мабуть, зараз вже сміється з нашої наївності... От не можу зрозуміти, що тобі заважає...