Оповідка 5. Повстання Праведних (1)

Провінція Абнерос, Ельдорадо. 1970-ті роки

Бронзовий невеличкий кубок із витіюватими узорами розмістився вгорі, ближче до рівня стелі. Прозора скляна камера квадратної форми огортала предмет, яким Карна користувалась ще на весіллі.

- Отже, ваше завдання: зловити кубок магічними сплетіннями. Уперед! - вимогливо наказувала жінка. Двоє дівчат, що стояли одна навпроти одної, зацікавлено поглянули вгору і почали своє змагання.

Карна спостерігала збоку майже без емоцій. Трималась строго і поважно, як і належить наставниці. Яскраві коралові кольори та пишні плаття давно поміняла на бордові і темно-коричневі забарвлення плащів, накидок та суконь. Волосся підібране до верху і дбайливо зашпилене різними шпильками - тепер її зачіска була такою. Ніяких розпатланих кучерів. Темній Володарці це не личить.

"Август би захлинувся злістю", - невагомо поглядала на кубок та згадувала чоловіка-генерала. "Та мені байдуже". Більшість речей в цьому домі не зберігали за собою спогадів. Не були важливими, як-от наприклад, древні символьні предмети чи коштовні обереги, або пляшечки з магічним зіллям... Вони зберігали пам'ять про власників. Тих, кого відьма убила.

Панночки із неприхованим захватом вели цікаве суперництво. Із рук обох сочились хвилі енергії, що іскрились сяйвом. У однієї, рудоволосої із ідеальною осанкою, лінія магії виглядала товстішою і довшою, у іншої навпаки - тонкою та майже прозорою.

- Що, не виходить, Мел? - глузливо поцікавилась руда, що в своєму піджаку та грубих штанях скидалась на пажа, що вирішив побавитись магією. Вона була вищою за свою противницю, і тому з легкістю перейняла її магічний вихор. Кубок от-от мав опинитись в її руках.

- Чому ж, сестро? Це ж я розбила скло і витягла чашу, - трішки скромно зауважила власниця карих очей, що була вбрана у блідо-рожеве плаття з коротким шлейфом. Вишневий капелюшок, що закривав чорні, як смола, кучері, доповнював цей образ. Молодиця звикла приходити на такі заняття розкішно вбрана, і це їй зовсім не заважало.

Зараз перепоною була магія. Мел вдалось не дати сестрі загарбати предмет, проте та не здавалась.

- Тільки тому, що я дозволила, - виразно мовила зеленоока, слідкуючи за променями чарів. Для обох "пощипати" одна одну словесно було вже звичною справою. 

Таке часто траплялось під час фехтування з батьком, на пишних прийомах, і вдома, що б вони вдвох не робили. Спершу Карна думала, що такі висловлювання - дитячі жарти, та з часом помічала, що в серцях доньок зароджується ненависть.

Вони сильні. Мають потенціал, який необхідно розвивати. Обоє - дочки Матері Півдня та спадкоємиці темного дару. Але... Ситуація могла повторитись. Карна не забула, якої помилки допустився Рейнольд, тому відразу постановила: у неї так не буде. Хельга і Мелінда не повинні повторити їхню з Айсель історію.

Карна старалась приділяти час обом. Однаково любила та однаково виховувала. Разом сестри тренувались пліч-о-пліч, разом відвідували магічні заняття, разом розділяли трапезу, і навіть вже будучи дорослими, ділили одну кімнату на двох.

Карна захоплювалась по-своєму. Давно навчала їх, бачила здібності, і раділа своєму становищу. Нехай той давній вибір її примусили зробити, але жінка ніколи не жалілась.

Сили були майже рівними. Мелінда трішки шкутильгала в магічній обороні, але трималась гідно. Її промені в повітрі виписували кільцеві піруети, тримаючись за кубок. Та Хельга виявилась хитрішою попри всі зусилля.

- От і все! - переможна усмішка засяяла на обличчі, коли її чарівні хвилі ударили по силах суперниці. Мел тихо зойкнула і опустила руки. Її чари зникли. А Хельга з легкістю ухопила предмет, і віддихуючись, старалась зберегти рівновагу.

- Молодець, Хельго! - Карна прийняла кубок від неї. - Перемога у випробуванні твоя! - виголосила з гордістю.

Мел понурила голову і подалась назад. Знесиленість змушувала присісти в крісло, що розташувалось коло загратованого вікна. Засумувала. Бо так уже втретє. І невідомо, скільки ще разів Хельга братиме верх. Спершу загубила нитку у штучному лабіринті на одному з випробувань, пізніше зіпсувала зілля, що давало ефект невразливості...

- Ура! Я найкраща! Істинна відьма! Перемога моя! Хай мене всі бояться! - Хельга вся світилась. Її руді пасма, здавалось ось загоряться вогнем, і то буде єдине світло в цій темній обстановці. Між іншим, єдина кімната в маєтку, котрою дорожила Карна. Прислуга сюди заходити не мала права. Та й ніхто без її дозволу.

Матір Півдня небияк здивувало нахабство. Вважати себе істинною відьмою - ні, тільки не в цих стінах...

- Не сумуй, Мел! - підійшла до чорнявки і пильно глянула у вічі. - Хочеш, ми ще позаймаємось потім? Покажу кілька цікавих прийомів...

- Знущаєшся? - Мел одразу розгадала істинні наміри Хельги. За правилами переможений приймає поразку, що вона тільки-но визнала, та... Побачила, як радісно сестрі і клубок заздрості зародився миттєво. Дивилась крізь її глузливі емоції і подумала раптом: "Чому не я?"

- Ну, є трішки, - усміхалась Хельга.

 - Все одно у фехтуванні та верховій їзді я - одна з кращих. Чи не так, тату?

Карна різко оглянулась. На мить стрепенулась, бо позаду стояв Август. Лице чоловіка у військовому мундирі виражало тривогу і невдоволення.

- Що ти тут забув? - владний тон повернувся сам собою. Карна завжди так з ним поводилась. Холодно, зверхньо та гордо. Але зараз більше турбувалась про те, що хтось із них трьох двері лишив незамкнені, і генерал побачив те, що не варто було. Цікаво, як давно він тут знаходився?

- Це і мій дім також. Бачу, варто нагадувати... - незворушно кивнув дружині, і обійшовши її, наблизився до дочок.

- Люба Хельго, - узяв її за руку, - незрівнянна Мел, не сваріться, - примирливо обійняв молодшу, що вже підвелась назустріч, і старшу. - Ми з матір'ю любимо вас обох. Це нормально, що інтереси не співпадають. Те, в чому більше зацікавлена одна, не зовсім прийнятне для другої... Так у всіх. Та це не привід сперечатись. Ми ж сім'я...