4.6

Все виявилось не настільки погано, як можна було уявити. Подальші спроби вибратись з лісу привели подорожніх до якоїсь самотньої хатинки. Схоже на чиєсь житло. Довкола територія була обгороджена незвичайним тином із простих гілляк, які хтось увіткнув у землю. Хатина виглядала доволі дивно: була невисокою, розміром з одну-дві нормальних кімнати, збудована, здається, з дерева. Слідів цементного муру ніхто не помітив.

Надворі стемніло. Абсолютно всі були щасливі, що добрались сюди. Значить, не все безнадійно. Сподівались, що десь поряд має бути цивілізація і нормальні люди. Ніхто, крім Елізи не звернув увагу на саму конструкцію того житла. Вони узагалі не думали про незвичність становища. Так, наче це нормально, коли посеред лісу живе хтось там і ще в таких умовах.

"А якщо це пастка? Якщо тут проживає божевільний відлюдник, велетенський людожер чи якесь чудовисько?" - Еліза вже не здивувалася б, якби побачила крилатого монстра з головою бика.

Дізнатись хоч щось вони не змогли. Хатина пустувала. На імпровізованих дверях висіло щось подібне на викуваний залізний замок. В єдиному вікні, яке виявив Нік, не світилось. Це свідчило, що всередині і справді нікого зараз нема, та була ймовірність, що це ненадовго.

Товариство вирішило розташуватись тут наніч. Іншого виходу просто не було. Вони домовились, що будуть триматись разом, а завтра як тільки зійде сонце - продовжать шукати вихід.

У Елізи мало не зупинилось серце від подиву, коли вони наткнулись на ще одного хлопця. Вірніше, то він сам наткнувся на них, коли опинився поблизу і почув голоси. Добре розглянути молодика Елізі не вдалось. В думках просила про те, аби він виявився останням. Зовсім не хотілось відчувати відповідальність за пів міста, яких вона могла по неосвіченості переправити сюди.

Новий знайомий виявився тим самим Еліотом, про якого Еліза почала тоді читати. Він розповідав, що вдень проводив якусь конференцію за настановами батька-бізнесмена. Все ніби йшло, як завжди, тільки от батьки знову були невдоволені. Коли хлопець вже не витримав і просто вийшов на вулицю провітритись, то побачив коло сліпучого сяйва. Тут іще якраз принесли чиєсь замовлення - три гарячих піци, і коли Еліот їх прийняв, то просто пішов подивитись, що то там таке світиться.

Як результат - отямився вже в лісі і пів дня витратив на те, щоб з нього вибратись. Без зайвих вагань вся ватага прийняла його до себе.

Зараз же всі просто сиділи, хто де бачив, на території віднайденої хатинки. Оскільки було доволі таки прохолодно і одяг не допомагав зігрітися, то було прийняте рішення назбирати хоч якихось трісочок, аби розпалити багаття. Першою зголосилась іти Діана, а за нею відправили новоприбулого, щоб не було так страшно.

- О, нарешті ви повернулись! - заговорив той, що був у коричневій спортивній футболці.

Діана з Еліотом повернулись із великою кількістю гілочок, які встигли познаходити.

- Ми вже почали тут думати, що і за вами треба посилати рятувальників, - пожартував був той юнак. На це Діана тільки фиркнула і поспішила зайняти вільний простір між Ніком і Елізою. Адвокатша одразу звернула увагу на те, що дівчина повернулась якоюсь засмученою. Вона похапцем витерла одиноку сльозику з обличчя, щоб ніхто не помітив.

- Ой, мовчи уже, рятувальник Малібу! - сердито оскалився Еліот, чим здивував присутніх. Елізі він здався більш-менш адекватним, хоча...

- Я так розумію, знайомство не пішло на користь, - правив своє веселун, спостерігаючи, як Еліот всівся поруч нього. Еліот виглядав схвильованим і роздратованим. Можна було сказати, що там в лісі щось таки відбулось. Сварка, образи чи все-таки невдале знайомство?

- Та з нею просто неможливо розмовляти! - грубо прокоментував це син бізнесмена, дивлячись, як Нік намагається розпалити вогонь. А робив це байкер старим дідівським способом - камінь об камінь. Іншого варіанту поки він не знав.

- Ага, це взаємно! - кинула Діана на нього ненависний погляд, і чомусь поближче підсіла до Елізи. Мабуть, її спортивна кофта вже не допомагала, і геть не зігрівала.

В інших ситуація була не краща. Еліза віддала свій піджак Містеру Приколісту, бо він виглядав так, наче прийшов позасмагати на пляж, а не прогулятись в темному лісі. Тепер вона здригувала від кожного шороху. Медісон же не збиралась розставатись із своєю фіолетовою курточкою. Знала, що як тільки її зніме і покажеться всім у своєму жовтому короткому топі та ще і з глибоким V-вирізом, то точно замерзне. Не зігрівали навіть джинси, в яких дівчина поверталась з роботи, а зараз знаходилась вже невідомо де.

Хоча, її пакети в загальному становищі принесли лише користь. Це визнав навіть Нік. В них знаходились два покривала і один комплект постільної білизни, які Медісон придбала на подарунок своїй якійсь подрузі. Тепер вони кружляли по колу між її новими знайомими.

Звісно, дівчина спочатку не поділяла думки всіх, адже все-таки усі речі були абсолютно нові. Гроші за них вона віддала чималі. Та оскільки сидіти на голій землі було не надто приємно, особливо Елізі, то вже мусила пожертвувати покупками. Еліот урочисто пообіцяв, що сам відкупить їй усі речі, коли вони доберуться до Сан-Франциско. Це трохи заспокоювало.

- Ти піцу будеш? - спитала Медісон у Еліота.  - Вибач, але ми не стримались і з'їли майже всю. Ще ось вам з Діаною лишилось.

Медісон передала упаковку хлопцю. Такими діями красуня хотіла будь-що припинити наростаюче непорозуміння. Розуміла, що їм усім не час зараз сваритися й ображатися. У них з'явилась одна-єдина мета. Мусять триматись одне одного і досягти її разом. А піца, яку з собою приволік "бізнесмен року", стала в пригоді. За час "прогулянки" вся компанія добряче зголодніла. Звісно, то було ніщо в порівнянні з нормальною порцією вечері, та в якості перекусу перед сном теж згодилось.

- Та це нічого, вона і так уже вистигла. Мої компаньйони її вже точно не дочекаються, - наминаючи останній шматок, висловився Еліот.