4.4

Зранку Еліза в призначений час уже сиділа в своєму офісі. Взагалі, вона сьогодні не мала виходити на роботу, та побачене вночі змушувало. Дівчиною керував інтерес. На її картосхемі було відмічено п'ять точок. Адреси місцезнаходження цих Легендарних Астаро. Прагнула знайти про них хоч якусь інформацію, а в базі даних в її комп'ютері щось та й точно мало бути.

Проте не встигла вона зосередитись на першій адресі, як двері кабінету відчинились і туди увійшов молодий юнак. Він був у чорних джинсах і такій знайомій куртці бордового кольору.

- О, Еліза! А ти тут... як? - розгублено запитав, побачивши шефову.

- Ну взагалі-то, я тут працюю! - зверхньо поглянула на нього. - А ти? Я ж дала тобі вихідний...

От він зараз узяв і зруйнував усю картину! Еліза завжди дивувалась, як він - такий юний, і може бути настільки зосереджений в роботі. В його віці мають же бути якісь особисті справи, стосунки хоча б... А тут він завжди був сам по собі.

- Та я цей... тільки забіг папку лишити, - з винуватим виразом обличчя пояснив Джек.  - До речі, якщо ти вже тут, тоді це тобі. Я щойно від комісара, - він передав матеріали нової справи.

Еліза з неохотою зиркнула на невеличку папку. Ну от, як завжди, невчасно. Тільки-но завершилась одна судова тяганина, як тут... Видно, працює її професіоналізм.

- Джек, бачиш, я тут ніби як зайнята, - почала натякати, що посторонні їй не потрібні. Та й нащо Джеку знати про ці пошуки?  - Може, я це залишу хоча б на завтра?

- Ну не знаю, просто містер Вейд казав, що це терміново і справа якраз для тебе. До речі, вітаю з успішним закриттям! Мені казали, що твій виступ був просто шикарним.

- Дякую, - посміхнулась адвокатша. Їй завжди важливо було знати, що думають про неї оточуючі, і Джек був якимось особливим. Коли вони познайомились, Еліза побачила той вогник в його очах, і взагалі, в ньому було щось таке, за що вона не посміла відмовити в стажуванні. І от тепер вони - наче єдина команда, а ще й добрі друзі.

Як виявилось, Джек нікуди не поспішав, і тому запропонував свою допомогу, а саме - помінятись справами. Як-не-як, базу даних і всі комп'ютеризовані програми хлопець знав майже напам'ять. Звісно, він поцікавився, для чого їй відомості за тими адресами. Елізі довелось збрехати, що шукає особливих свідків для ще однієї справи. Повірив він, чи ні, але за роботу взявся з ентузіазмом.

Зайвих подробиць Джек ніколи не питав, бо не мав звички лізти комусь в душу.

Ну а Еліза взялась читати подробиці своєї нової справи і вивчати досьє підзахисного. Хоча, зараз їй ніщо інше не лізло в голову, і дівчина час від часу поглядала на свого стажера.

"А з нього вийшов би непоганий юрист або нотаріус" - так подумалось.

- Ну все! - після двох годин цілковитої тиші і клацання "мишкою" повідомив юнак.  - Там хіба з дитбудинком довелось помучитись, тож я не впевнений, що то - саме та особа. А в тебе як успіхи?

- Та поки розбираюсь. Джек, спасибі! Справді, ти мене дуже виручив.

- Та ну, не варто, - його щоки чогось почервоніли.  - Може, тобі ще щось потрібно? О, а відколи ти почала цікавитись біжутерією?

- Що? - не зрозуміла Еліза. Потім помітила, що Джек захоплено роздивляється ту шестикутну брошку. 

"Чорт, і треба ж було лишити на видному місці!" - в думках ляснула себе по лобі.

- А, це... - прикраса опинилась в її руках. - Та так, просто цікаво, - відмахнулась вона.

- Ну ясно, - Джек якось таємниче підморгнув. - Тоді бувай!

Через хвилину силует хлопця зник із поля зору. Еліза видихнула з полегшенням. Таки дивний він сьогодні. Отак протратити свій вихідний... Це було підозріло, як мінімум. А може, в нього проблеми якісь, а Еліза навіть не поцікавилась? Що ж, буде привід потім подзвонити...

Швидко сховала незрозумілий символ у верхню шухляду. Це ще добре, що Джек Книгу Казок не запримітив, бо тоді точно посипались би цікаві питання. Потім дівчина підійшла до сусіднього столу і стала роздивлятись ті матеріали, що їй залишили.

На моніторі виднілись декілька фотографій і витяги з особових справ (ну Джек, молодець, і туди заліз!). Еліза швидко "кинула" їх на принтер, і вже через кілька секунд тримала в руках роздруківки. Фотографії зовсім молодих людей, можливо, навіть її однолітків, одразу опинились на імпровізованому стенді. Зазвичай, коли починалась нова історія, нова справа, то Еліза чіпляла на той стенд всі початкові відомості. Те, що стосувалось суті: фотографії, свідчення свідків, адреси, факти біографії і т. д...

Це допомагало зосередитись і відокремити якусь конкретну інформацію від усієї загалом. А зараз вона так зробила просто для зручності.

Їх і справді було п'ятеро: троє юнаків і двоє дівчат. Жодного Еліза не знала. Дивно, бо ж жили вони в одному місті,  в майже сусідніх районах, та на жаль, ніколи не перетинались. В Елізи занадто добра пам'ять, а особливо - на обличчя, тож вона стовідсотково когось би та й впізнала. Та не сьогодні.

"Що ж, подивимось, що там у нас"...

На першому досьє, яке взялась читати, було зазначено ім'я - Еліот Харт. Десь це прізвище вона точно чула...

- А він - красунчик! - мовила про себе, звернувши увагу на фото.  "Точно, це ж впливові бізнесмени..."

Як було сказано в тексті, Роджер Харт завідував одною великою металургійною компанією тут, в Сансеті, а його дружина...  "Ну що це знову за шурхіт?"...

Еліза підвела голову і повернулась, щоб з'ясувати причину посторонніх звуків, що порушили їй роботу.

- Ні, ну ви вже геть совість втратили! - з легким шоком звернулась до прибульця.  - Ви можете хоча б раз з'явитись нормально? Я вже через Вас і спати перестала!"

Еліза побачила Консорта Олестара. Він виглядав, як і завжди - знову був у своїй білосніжній накидці. І знову прийшов так, наче для нього ніяких дверей не існує...

- Здрастуй, Елізо! - привітався він своїм холодним тоном і відійшов від її столу, за яким був помічений. В руках він чомусь тримав Книгу Казок. Цікаво, може знову вирішив додати якісь історії?