4.2

Після такого інциденту Ліам трохи вгамувався. Ну як? Пити він не перестав, але до Ніка більше не чіплявся. Хлопець дав зрозуміти, що може себе захистити. І захопленню своєму він не зраджував, а мотоцикл служив йому вірою і правдою. 

Він був у захваті від своїх вечірніх поїздок (вдень не сильно ризикував, щоб не наткнутись на когось із оточення), і повертався завжди усміхненим. Двоюрідна сестра Ніка, взнавши про це, пообіцяла, що може записати його у байкерський клуб, щоб далі міг розвиватися. Вона жила майже в центрі живописного Риболовецького району і її чоловік мав власний бізнес. Та хлопець відмовився.

Можливо, причиною був його замкнутий стиль життя, тому й вирішив відкласти це до кращих часів. За порадою мами хотів спершу завершити навчання в школі. 

До речі, про школу. Як і більшість його ровесників, Нік не був аж таким сильним в науці. Улюбленим предметом була фізична підготовка. Щодо відносин з однокласниками, то Нік був серед них "білою вороною" і постійною жертвою булінгу. Завжди заходились ті, хто вважав себе кращим і сильнішим у всьому, а тому слабакам не було місця. Через колючий статус під гарячу руку завжди потрапляв Ніколас.

Хлопець згадував, що спочатку він любив школу, бо це було місце, куди міг втекти від знущань Ліама. Але згодом і там йому виявилось некомфортно. Хоча, після того, як закінчив боксерські курси, куди потрапив за сприянням Джулі (кузини), то його більше не чіпали.

Згодом у житті хлопця настав такий момент, коли йому довелось переосмислити своє існування. Сталось це одного прекрасного дня, коли Нік випадково підслухав чергову сварку своїх батьків. Він уже нічому не дивувався, але зніяковів, коли почув, що всиновлений. Виходить, його батьки - то не Треворси? От чому його завжди так ненавидів Ліам...

Сказати, що він був шокований - то не сказати нічого. Ця новина була як сніг на голову, і тому декілька днів Нік ходив, наче в воду опущений. І от коли нахаба Кем, староста класу, знову вивів його із себе, рішення проблеми з'явилось саме собою.

- До біса ця школа! Все, сил моїх більше немає! - розчаровано буркнув хлопець, скидаючи вдома рюкзак. Він хотів, аби це почула Кетрін.

Мати не змусила себе довго чекати, адже хвилювалась за сина. Та й надворі була вже вечірня пора.

- Ну нарешті, Нік! Ти де ходиш? Ми з батьком уже зачекалися!

- Тобто, з батьком? А він, що, вдома? - відверто здивувався хлопець.

Коли Ліам показався в коридорі, то у Ніка очі поповзли на лоб. Сьогодні чоловік був одягнений у більш-менш нормальний светр і людські панталони. Та що ще більше дивно - він був тверезим. Зазвичай запах спиртного утворював шлейф навколо алкоголіка, та сьогодні такого не було. Це мабуть, один із небагатьох веечорів, коли батько був при своєму розумі.

- Так, уяви собі, я вдома! - вирішив підтвердити новину Ліам.  - І хочу спитати, молодий чоловіче, де це вас носило в таку пору?

- А що, я повинен тобі звітувати? - з викликом подивився на нього Нік.

- Сину, припини! Не переч старшим! - обізвалась мати, від якої Нік такого не чекав.

І коли це вона встигла переметнутись на сторону алкоголіка?

- Ти краще проходь, у нас для тебе є сюрприз...

Нік зайшов у ту кімнату, де вони зазвичай ділили трапезу, і яку важко було назвати вітальнею. Там угледів стіл, акуратно застелений скатертиною, і на ньому - декілька страв з апетитним виглядом.

- А в нас що - свято якесь? - глузливо поцікавився.  - По-моєму, до Нового року ще далеко...

І справді, так вони збирались лише на великі свята, і Ліам був з ними дуже рідко. Невже він почав перевтілюватись у зразкового чоловіка? Щось мало вірилось...

- Гарна новина: твій батько нарешті схаменувся і вирішив завершити з гулянками, - Кетрін просто сяяла від щастя. Коли ж це він встиг запудрити їй мізки?

- Та невже? І що ж тебе спонукало до такого? - звернувся Нік до батька, який вже поспішив зайняти місце за святковим столом.

- Я просто відчув, що тону, і що мені треба виплисти звідти, щоб жити зі своєю сім'єю, - якось винувато зізнався Ліам.

В його очах було стільки суму, що колись Нік може, і повірив би у це щире каяття, та не тепер. Такі люди, як він, не здатні змінитись за один день.

- Якою сім'єю? - розсміявся та розвів руками в повітрі.  - Хіба ми, по твоєму, сім'я? Невже тобі буде хоча б щось колись важливіше, окрім пляшки?

- Ну я ж цей... від щирого серця...

- Так, все, досить! - крикнув Нік.  - Ви можете собі розігрувати ідилію, скільки вам завгодно, але я не хочу брати в цьому участі!

- Сину, невже так важко порадіти за батька? - з докором спитала мати.

- За якого батька? За того, якому я завжди був як кістка в горлі? Тепер послухайте мене. Я все знаю. Я - не рідний ваш син, і тому прийшла пора прощатися. Не буду питати, чому ви мені брехали стільки років, не буду докоряти, але це все...

- Нік, ну як же так? Нехай не біологічні, але ми - твої мама і тато, - на очах Кетрін з'явились сльози. Було зрозуміло, що заперечувати немає чого, а тому слово узяв голова сім'ї.

- Ти не рубай так одразу... Можна ж спокійно сісти і поговорити. Нащо засмучувати маму?

- А про що говорити? - їдко огризнувся підліток.  - Про те, як ти позбавив мене шансу на нормальне життя?! Та ж через тебе мене всі зневажають, і здається, я всім тут зайвий... А, і щоб ви знали: в школу я більше не повернусь, - правив своє ображений Нік.

Як і тоді з мотоциклом, так і тепер - шляху назад в нього не було. А ще він хотів, щоб нарешті вони знали, що він відчуває, і хоча б раз задумались над усіма помилками.

- Як це - ти не будеш учитися? Ми ж наче домовились... - голос міс Треворс тремтів, як і вона сама.

Сина вона дуже любила, і знала, що така новина розіб'є йому серце. Тому і не розповідала. Не вистачало сміливості. Просто не хотіла втратити ще і його...

- Ні, мамо, досить! Я вже не маленький! І якщо вже на те пішло, ти не маєш права мені вказувати! Подивись на себе. Невже ти йому повірила? Я взагалі не знаю, що за пелена засліпила тобі очі, що ти досі з ним? - знову докоряв тій, кого завжди любив...