Оповідка 4. Подорож починається (1)

Сан-Франциско, США. Наші дні

Милий хлопчина сидів на кухні в своєму домі, і схилившись над зошитами, мудрував якусь задачку з хімії. Взагалі-то він не розумів, навіщо здалась ця наука, ті всі правила і теореми, якщо навколо вирує життя. Правда, в кожного воно протікає по-різному.

Хтось радіє дорогим костюмам та автівкам, тринькаючи за просто так силенну купу грошей, а хтось живе щодня для того, аби просто вижити і не загубитись у коловерті міста. В кварталі Фішерворфу, де він виріс, проживали переважно сім'ї середнього і нижчого класу. Батьки хлопця, на жаль, належали до останніх, і тому йому було відомо, що таке бідність.

Ніколас прислухався, і коли до його вух долинула цілковита тиша, збентежився. Його мати зараз поралась у дворі, а його відправила готуватись до завтрашнього шкільного дня. Незвично було спостерігати цю тишу, адже скільки Нік себе пам'ятає, у їхньому домі завжди був галас, крики і веселощі. Мабуть, батько ще не повернувся...

Хотілося б, щоб Треворс-старший щодня повертався з роботи та приносив додому продукти із супермаркету і разом з тим - щире хороше слово для дружини і сина. Та замість цього з вуст батька завжди злітала гучна лайка, прокльони і нарікання на життя, особливо, коли йому щось не подобалось.

А йому ніколи нічого не подобалось. Бо мав пристрасть до алкоголю, хоча це тепер вже можна назвати справжньою залежністю. Він пив цілими днями, безпробудно... Скільки б вони з матір'ю не старались, як би не хотіли змінити все на краще, він завжди був невдоволений.

Будучи малим, Нік його боявся, бо ж часто бачив, як мати після сімейної суперечки ходила вся в синяках. Тож тільки спробуй йому, Ліаму, щось заперечити, одразу сильні та дужі кулаки "йшли" в роботу. Для чоловіка це стало звичною справою, та ще й постійно хвалився сусідам (таким же, як і сам), що мовляв, знає, як своїх "виховувати"...

Мама, Кетрін, через таке життя неабияк страждала, і з роками вже мало чим походила на справжню жінку. І тут справа не в зовнішності - доглядати за шкірою рук, обличчям чи тілом жінка просто не вміла, та і коштів та дорогі креми, салони чи просто святковий одяг не було. Справа в характері та звичках.

Нік ніяк не міг зрозуміти матір саме в тому плані, чому вона залишилась поряд із цим чоловіком і продовжує терпіти його знущання. Можна ж було розучитись і просто почати нове життя, а не щодня борсатись у злиднях.

Кетрін розповідала, та і по фотографіях із сімейного альбому було видно, що вони з Ліамом колись були прекрасним подружжям. Тоді він був милим, уважним і чуйним чоловіком, а коли з'явився на світ Нік, то готовий був літати від щастя. Потім же його звільнили з посади головного інженера невеличкої фірми, і чоловік так і не зміг з цим змиритися. 

Того і підсів на стакан. Спершу - аби залікувати рани і просто забутись, а потім почались компанії, гулянки і таке інше...

Щоразу, як Кетрін докоряла йому, то завжди обіцяв, що це востаннє, і він повернеться до них і до нормального життя. Та не повернувся. Зелений змій затягував за собою все глибше і глибше. До малого Ніка він ставився як до чогось не потрібного, і став часто повторювати, що ненавидить той день, коли він народився.

Звісно, що така поведінка ранила дитячу душу, боляче вдаряла по серцю... Згодом Ліам став жорстоким, і вважав, що саме його сім'я винна у всіх його нещастях. Було байдуже на те, що після всього всі сімейні клопоти лягли на плечі дружини. Та й основний заробіток приносила вона, працюючи в шкільній їдальні. Але що там було тих грошей, ледве вистачало на найнеобхідніше, а те, що вдавалось сховати, все одно він знаходив і пропивав у барі.

Таке життя не могло не відбитись на психіці Ніка, та і серед народу він відчував себе непотрібним. У районі за ним закріпився статус сина п'янички, і мало хто з дітей погоджувався з ним гратися. Дітям нашіптували їхні батьки, бо ж навіть знайомі віддавали перевагу обходити їхній дім стороною. І тому Нік ріс в самотині.

Коли більшість його однолітків гуляли і спілкувались між собою, ще й влаштовували різні авантюри, Ніколас сидів удома й допомагав матері. Він виріс слухняним хлопцем, добрим і вихованим, та напрочуд скритним і замкнутим. Сьогодні ж він був особливо напруженим, бо зробив дещо таке, що точно приведе батька у праведний гнів.

Але зрештою, він втілював свою мрію, адже завжди хотів щось змінити в житті, щоб не бути постійним свідком сімейних скандалів. І один із них, схоже не забарився...

Голосно рипнула хвіртка і на їхньому подвір'ї з'явився Ліам. Він був, як і завжди, в будному одязі і з жахливим запахом. Побачивши прямо біля хати незнайомий предмет, він по-господарськи, велично обійшов його з усіх сторін. Торкнувся керма і оглянувся навкруги.

- Чуєш, дружинонько, ти де? - присвистнув, звертаючись до Кетрін.  - Це що за корито і хто його сюди приволік? - вказав на новенький мотоцикл, що красувався на їхньому подвір'ї.

На заклик із старенького сараю тієї ж миті вийшла господарка дому, тримаючи в руках цілий кошик якогось непотребу. Вочевидь, знову вона прибирала той безлад, що систематично влаштовував Ліам. Бувало в нього таке, що от з'явиться ідея і він тут же чимдуж іде її втілювати. А на п'яну голову воно як?

Уже і бруски пиляв, порізавши до крові руку, і запчастини до машин лагодив, що потім не заводились, і паливом розкидався... Якось мало весь дім не спалив...

- Що, вже прийшов? Невже дружки твої набридли, і ти вирішив хоч чимось поцікавитись? - знову дорікала вона.

Та і як можна було мовчати, коли він постійно кричав, а сам залишав після себе якнайбільше бруду. Сюди відносились немитий посуд і ті ганчір'я, що в нього звались одягом.

- Слухай, сильно не наривайся, а давай відповідай... Бо потім вечерю не матимеш як готувати, - з погрозами звернувся п'яниця.

- Це моє, тату. Я його купив, - твердо прозвучало в нього за спиною.

Нік вийшов на галас. Попередньо вирішив, що боротиметься за своє до кінця. В принципі і він, і Кетрін вже звикли до таких ефектних появ батька. Завжди знаходив привід, щоб покричати, навіть на рівному місці.