3.3

І почалась у Магічному Вимірі велика битва між силами Добра і Зла.

Хитромудрий задум Астаро спрацював "на ура". Весь минулий день вони трудились над магічною пасткою за вказівками Наелі. Місце для такої в'язниці вони обрали на самому краю світу (так багато хто називав пустелю на півдні провінції Абнерос). Це і справді було голе, пустинне, величезне, без всяких признаків життя місце.

Вони все зробили тихо. Так, що ніхто не запідозрив би про пастку.

Посеред поля битви сміливці вирили громіздку яму, яку спеціальним заклинанням можна було розширити до мегарозмірів. Завбачлива Рубіна запропонувала зробити її невидимою на час битви, бо ж військо Темних хоч і безмозгле, але і вони можуть здогадатися, що на них чекає.

Далі Наелі спроектувала за допомогою ключів Ашерону кремезну огорожу і копію тих самих  жахливих Воріт, які в Ашероні були справжньою межею між Раєм та Пеклом. Вона ж і віднайшла могутнє закляття, яким можна було запечатати таку темницю. 

В глибині душі вона, жінка завжди сильна на ідеї та завжди здатна на допомогу і підтримку, дуже сильно боялася. А що, як в неї нічого не вийде? Ще з молодих років справи з магією в неї були зовсім кепські. Їй, як і іншим, колись вручили Фіолетовий Морфер, але воїном Наелі так і не стала.

Вона ніколи не брала участі у поєдинках із Темними Силами, та все ж навіть тоді не кинула друзів напризволяще. Допомагала їм з екіпіровкою, планами битв, магічними предметами, всякими зіллями, і так зоставалась невід'ємною частиною своєї команди.

Та ось зараз... Непокоїло те, що страх може виявитись сильнішим, і тоді вона знову підведе своїх побратимів. Дагерон та інші підтримували її, як могли.

Згадавши науку великого Олестара, Лахерс додумався поставити невидиму захисну оболонку на всіх, хто битиметься на боці Світла. Таким чином, ніхто із них не мав ймовірності бути кинутим у свою ж пастку. Туди вони мали спровадити лише Армію Темних, яка б відгукнулась на їхній заклик. Дагерон з Рубіною придумали деякі погані чутки, і їм вдалося посіяти сум'яття серед лав противників.

Саме тому на зловісне поле битви з'явились всі Хайджери та Станкси, котрі на той момент служили Октаміану. Вони були обурені і сильно жадали великого протистояння, адже зазвичай Темрява нападала на Світло першою, а не навпаки. Ніхто і не здогадувався, що саме їх тут чекає.

Дві одвічно ворогуючі сторони зустрілись у пустелі. Склад Команди Світла був доволі таки нечисельним, проте всі були озброєні. У лавах Хайджерів прокотився глузливий смішок, адже їх самих було вдвічі більше. Звісно ж, як і завжди, вони сподівались на швидку перемогу.

Попереду своїх людей виступав Лахерс, який уже був у облаченні Астаро Фенікса. Яскраво сяюча мантія покривала його плечі, на поясі виднівся золотистий широкий ремінь, до якого було прикріплене держало меча. На руках мав воїн товсті червоні рукавиці, на ногах - зручні для бою черевики з товстою підошвою, а голову покривав шолом із чорно-золотистим зображенням стихії. 

В одній руці вже був приготовлений меч, подарований йому тестем, в іншій - захисний щит.

Лідер команди навмисно зібрав меншу кількість воїнів і довірених людей, адже розраховував на моральне піднесення сил противника. Та і калічити когось із своїх підопічних він не мав наміру. В цілому суть їхнього задуму була зовсім не в битві, а скоріше в її імітації.

Його підлеглі повинні були в момент поєдинку просто штовхнути свого суперника у невидиме провалля. І так - один за одним, поки всі Хайджери не опиняться в їхній хитроспланованій пастці.

 У числі воїнів за сторону Світла виступали ще Наелі, Дагерон, Рубіна з чоловіком та їхніми декількома молодиками, вовками, а також - Лангвідер зі своїми довіреними службовцями. В принципі, спочатку тесть пропонував Лахерсу сповістити в Центуріон та інші королівства, щоб вони приєнались, але Червоний Астаро не захотів розголосу. В нього на меті було лише одне - змусити Темного Володаря Октаміана вийти зі схованки і нарешті показати себе. 

А з такими союзниками, як у них - це буде хороша мотивація. Тим паче, що і він, і Лангвідер жадали жорстоко помститись за загибель Команди Астаро.

Дагерон прибув на поле битви пізніше за всіх. Він також був у сліпучих золотистих одежах Астаро Гаруди. Виглядав неабияк схвильованим і досі не знав, чи правильним було те, що він вчинив з маленькою Елізою. Та сильно пороздумувати йому не дали, бо з усіх куточків навколо бушували розшалілі Станкси.

Знищуючи їх, воїн випадково опинився плечом до плеча з Лахерсом і німим поглядом завірив його, що все гаразд. Ця несловесна розмова так і залишилась між ними.

Вовки Рубіни і вона сама були добре навчені військовому мистецтву. Адже в них були гострі ікла, і ніяка зброя не могла з цим зрівнятись. Проте Рубіна дала команду всім боротись в людському обличчі, бо ж всі знали, що вони не мали вбивати служителів Темряви, а лиш підштовхнути їх до нестерпних мук.

Всі, хто боровся на боці Світла, виявились згодні з таким рішенням. Як висловився Лахерс, смерть для Темних ще може виявитись спасінням. А так нехай вічно мучаться у своїй темниці, нехай відчувають те, що щодня переживали Астаро, які боролись проти них...

Раптом серед побоїща Лахерс побачив ту ж саму маску вовка, яка переслідувала його в кошмарах віднедавна. Немовби здогадавшись, що його викрили, невідомий лицар опинився поруч із Феніксом. Вигляд він мав майже такий, як і минулого разу, і не поспішив зняти свою маску.

- Ну що, воїн, нарешті ми зустрілись, тільки тепер по різні боки барикад! - насмішливо промовив він голосом зниклого Астаро Метеора.

- Кілліан???

Той же, не гаючи часу, підняв руку і за допомою магії послав сильний удар в сторону колишнього друга. Від несподіванки Лахерс упав і боляче вдарився в спину.

- Що, тепер ти зрозумів? - схилившись над ним, продовжував свою єхидну мову лицар.  - Це я їх убив. І ти й уявити не можеш, скільки насолоди мені це принесло!..