3.2

Через три дні після величного і скорботного похорону трьох Легендарних Астаро, Лахерс зібрав військову раду у домі свого тестя, генерала Лангвідера. Після того, що сталося, Червоний воїн повернувся разом із тілами друзів у рідне місто. Воно знаходилось неподалік від темного Східного Лісу і на сході від столичного Центуріона.

Майже все населення (ті, хто ще залишились внаслідок військових нападів), родичі і друзі прийшли проводжати в останню путь своїх героїв. Це було настільки скорботно, що просто не вірилось, що от вони - надія всієї Доброї Магії, вже мертві і більше ніколи не встануть.

Коли Лахерс більш-менш заспокоївся (та мабуть, це він тільки робив вигляд, бо всім зараз був потрібен незламний духом лідер, а не плакса, що потонув у своєму горі), він розповів, що бачив тієї ночі. Коли прибув від сестри, він уже запізнився. Астаро вбили. Він лишень встиг помітити декілька темних великих тіней, що шумно втікали з місця події.

Ще тоді він припустив, що то ніхто інший як Станкси - військо Темряви. Але був іще один. Мабуть, їхній ватажок, з яким чоловік зіткнувся лоб у лоб. Невідомо, чи то був чоловік чи жінка, бо весь був у лицарських латах, високий, із сталевим щитом та гострим окровавленим мечем. На голові в нього красувалась велика маска із вовчою пащекою, що повністю приховала справжнє обличчя, волосся та шию.

Тоді Лахерс вже було подумав, що і його без жалю прикінчать, але чогось цей дивний противник відступив крок назад, заховав меч у піхви, і кинувся тікати за своїми товаришами. Лахерс хотів було побігти слідом, та через хвилину незнайомець розсіявся у чорному клубі диму.

Судячи із цього, Лахерс був упевнений, що серед їхнього оточення завівся зрадник, і неодноразово про це повторював. Дагерон теж не думав, що все це - простий збіг обставин. Взагалі, він підозрював декого, але не спішив розповідати про це другові, який мало не збожеволів від втрати коханої дружини.

Він знав лиш те, що розповіла йому невістка Наелі, дружина Кілліана, але хотів інформацію якось перевірити, щоб зайвий раз ще гірше не впасти в очах найкращого друга.

Лахерс настільки був ображений на Дагерона, що тієї ночі справді мало не вбив його, а потім строго заборонив з'являтись на похороні. Та Дагерон не зміг не прийти, біля могили ледве не зав'язалась бійка, але вже до вечора двоє воїнів сиділи в місцевій таверні і випивали, згадуючи своїх друзів.

Ось і зараз у великій просторій світлій кімнаті, де зазвичай Лангвідер проводив свої збори, зібрались Лахерс, Дагерон, невістка Наелі та сестра Рубіна. Ця кімната була найбільшою в домі генерала, і для прийомів її ще колись облаштували по-королівськи.

Посередині на велчезному ошатному килимі, який покривав підлогу, стояв важелезний стіл круглої форми, поверхня та ніжки якого була позолочена. Навколо стола розмістились декілька крісел, які були ошатно "одягнені" в пурпурові тканини. Один стілець виглядав більшим за інші, і виділявся кораловим забарвленням тканини. Вірогідно, що він належав водночас і господарю дому, і головному серед військових - Лангвідеру.

На одній із стін, які всі мали молочний колір, висів старий, вже потертий герб королівства Аурадону, яке колись розквітало на цих землях. Правда, королівства як такого вже не існувало, але чомусь Лангвідер не захотів спалити цей старий знак, як зробили більшість сановників.

Навпроти стола з іншого боку розмістились три великі вазони із високими зеленими рослинами, а біля них - декілька маленьких горщиків. То був "куточок Озми", як називав його Лангвідер. Його тепер уже загибла єдина дочка дуже сильно любила доглядати за рослинами, і тому батько ще в дитинстві спорудив їй цю красу. 

Озма не зраджувала своєму захопленню і нарівні з садівниками завжджи поливала і удобрювала свої рослини. А тепер, мабуть, цього робити нікому...

Лахерс стояв спиною до усіх присутніх, спершись на підвіконня, і робив вигляд, що захоплено спостерігає за тим, що робиться надворі. Йому зараз було дуже соромно і несила дивитись в очі тим, хто вижив, останнім Астаро в роду. Він вважав себе винним у цій трагедії, і ще не до кінця усвідомлював те, що сталося.

Ще б пак - феї і усі світлі чарівники поклали на нього велику надію, Консорт Олестар зробив лідером команди, а він усіх їх підвів...

- А де Лангвідер? Він що, запросто отак дозволив нам тут знаходитись? - першим порушив мовчанку Дагерон.

Воїн з'явився сюди у всіх військових обладунках, при повному озброєнні, оскільки подумав, що знову доведеться шукати зустрічі із Хайджерами. Те, що вони затихли, було дуже підозріло. Дагерон гадав, що хтось із Темних обов'язково заявиться на похорон чи буде чинити всілякі підлості, щоб завадити їм поховати побратимів.

Та нічого особливого тоді не сталося. Сили Темряви, мабуть, святкували таку подію у своєму укритті разом із Повелителем. Бо у те, що в них є солідарність по відношенню до мертвих воїнів, Дагерон глибоко сумнівався. Отже, вони щось задумали...

- Він зараз у підвалі і не хоче нікого бачити, - відмахнувся Лахерс.  - Йому абсолютно байдуже, що робиться тут.

І справді, господар дому від завершення траурних обрядів відсиджувався в себе в підвалі у режимі великої скорботи. І всі його прекрасно розуміли.

- І що ми далі будемо робити? - спитала одна з присутніх жінок.

Вона була одягнена в чорний грубий хітон, так само як і Лахерс, що виражав їхню скорботу. Від плеч простягалась шовкова накидка із капюшоном яскраво-червоного кольору, а на двох рукавах одежі виблискували золотисті маленькі заколки у вигляді пащі вовка.

- Я хочу помсти! - раптом підвищив голос Лахерс.  - Хочу помститись Армії Темних за всі ці смерті і загибель невинного народу! Хочу, аби нарешті прийшов кінець війні!

Жінка в накидці з темним розпущеним до плеч волоссям, широко відкрила рот, і потім поспішно його закрила. Вона боялась, що її брата знову накриє істерика, і їм доведеться заспокоювати його. Та Лахерс уміло продовжував тримати себе в руках.