Оповідка 2. Нехай прийде магія!

Сан-Франциско, США. Наші дні

У тісному офісному кабінеті серед білого дня сиділа за столом дівчина і вивчала якісь папери. Вона була високою, стрункою, з коротким каштановим волоссям, одягнена в сіру футболку і джинси. На обличчі - строгий діловий макіяж, і на губах ледь виднівся слід від рожевої губної помади. На вигляд молодичці було десь двадцять - двадцять п'ять років.

Еліза Рассел працювала адвокатом у конторі, яку залишив їй колишній начальник, який недавно пішов на пенсію. Важко було без його мудрих порад, але й Еліза - той іще фрукт... Вона завжджи працювала за принципом: якщо злочинець винний, то він обов'язково мусить нести покарання.

Саме тому, коли їй пропонували захищати когось у суді, дівчина спочатку детально вивчала обставини кримінальної справи. Вона мусила спочатку з'ясувати, хто справді винний і чи був узагалі злочин. Не могла захищати вбивцю чи наприклад, небезпечного маніяка, щоб потім що - випустити їх на волю для нових злочинів?..

Дівчина була уперта, зі своїми принципами, і завжди на стороні справедливості.

От і зараз сиділа, мудрувала над черговою справою, яка вже дуже її заплутала. Майже напам'ять знала вже всі обставини, але картина злочину ніяк не вимальовувалась в її голові. Ще й підзахисний, мабуть, їй бреше. Але це йому тільки нашкодить, бо Еліза сильно ненавиділа брехунів, а особливо - якщо це були її підзахисні.

Шкода, що не було з нею зараз Джека, її стажера і помічника, якого вона зранку відпустила додому. Хороший він хлопець, з розумом та кмітливістю. Одразу сподобався їй як працівник, і часто допомагав їй своїми ідеями.

Та Еліза вирішила, що на сьогодні йому досить, і так всю ніч просиділи разом у засідці, щоб перевірити одну здогадку. І їй ніяк не давала спокою ця справа, тому й вирішила ще раз перглянути усі папери, щоб післязавтра на суді виглядати впевнено і переконливо.

Бо за словами підзахисного, винними виходять самі потерпілі, які "замутили" якусь кашу, а якщо не брати це до уваги, то там ще повно всіляких сімейних таємниць, і не факт, що "жертва", яка зараз чекала дня суду в ізоляторі, не така вже й безневинна...

Отак-от запрацювавшись, Еліза й не помітила, як прямо перед нею постала невідома особа, яка не знати як проникла у контору.

- Еліза Рассел! Мені потрібна Ваша допомога! - гучним "льодяним" голосом повідомив прибулець.

Еліза аж здригнулась і підвела голову на незнайомця.

Виглядав він доволі дивно і незвично. Можна було подумати, що він утік із костюмованої вечірки. Це однозначно був чоловік, одягнений у середньовічні білосніжні шати. Груди і щиколотки закривали шматки заліза, яке мабуть слугувало захисною бронею. Рукави його одягу були довгі, а на руках - тверді рукавиці білого кольору, як і самі шати.

На голові незнайомця було щось на подобі корони, але виглядало так, наче це було саме волосся, яке стирчало доверху такими ж білими прядками у вигляді строгих снігових брил. Любителі екзотики точно позаздрили б! Позаду ж красувалась білосніжна мантія, яка додавала ще більшої таємничості цій особі.

То був старший чоловік, від якого віяло льодовим холодом.

- Знову Ви?! Коли ж залишите мене в спокої? - сердито озвалась Еліза, побачивши істоту.

Для неї було великою несподіванкою знову побачити цього чолов'ягу, і як завжди, невчасно. Чи знала вона, хто це? О, ще б пак! Дуже добре знала...

Це був привид з її дитинства, той, хто ніяк не хотів залишати її. Дивний фантом, що вірить у казки, і здається, сам є їх персонажем, якщо отак вирядився...

- Є одна справа, в якій лише Ви можете допомогти, - спокійно продовжував говорити він.  - Зла відьма пробила в магічному підземеллі щілину, і деякі темні воїни напали на мирних жителів Ельдорадо. Якщо не зупинити процес, то вся темна армія знову повстане і буде чинити хаос у нашій країні...

- І що ви від мене хочете? Щоб я знайшла вам якесь чарівне закляття?! Чи може, викувала зброю? - не стерпіла Еліза.  - Зрозумійте нарешті: я - проста дівчина, виросла в звичайному місті на Землі, і я не вірю у ваші балади про чарівну країну Ельдорадо, злих відьом і Темного Хранителя Октаміона, який колись очолив армію Зла! Все це - лише казки! Цього немає насправді!

- Ти читала мою книгу? Що ж, прекрасно!

- Так, читала! А що ще мені від нудьги було робити після Вашого першого візиту?

- Я говорив тобі тоді, повторю і зараз: це не вигадки, всі історії - правда... І наша країна зараз у великій небезпеці! Мені потрібна команда Легендарних Астаро, - переконливо мовив прибулець.

- Ого, ну Ви і замахнулись! - розсміялась Еліза.  - Де я вам її візьму? З неба, чи що? Махну рукою, і все - проблеми вирішені?..

- Минула команда загинула в боротьбі з Темрявою, але залишились їхні нащадки. Ці люди народжені для того, щоб продовжити справу Команди Світла. За моїми даними, вони перебувають тут, у цій країні.

- Та невже? Не пригадую, щоб я зустрічала тут древніх воїнів у обладунках, - скептично відповіла Еліза.

Так, у цього чувака реально щось не так з головою. Еліза думала, що після останньої зустрічі він трохи підлатав психіку, але виявилось - ні, він став іще дивакуватішим.

- А чому саме я? Чому Ви не можете їх відшукати? І тим паче, що у Вас є ця, як її - магія. Ваша країна - ваші проблеми!

- Ти ж прекрасно знаєш, де я зараз знаходжуся! - з люті гримнув незнайомець кулаком по столу.   - Та якби я тільки міг! Армія Команди Світла ще тоді отримала б перемогу... От дурне дівчисько! Нащо я тільки зв'язався з тобою?

- Слухай ти, воїн-недоучка, сніжник пришелекуватий, ще раз посмієш в'якнути щось подібне, взагалі слухати не  стану! - гнівно викрикнула дівчина.

Ображати її ніхто не мав права. Якщо колись і знаходились такі сміливці, то одразу отримували по пиці або ногою в живіт. За свою "кар'єру" адвокатша навчилась давати відсіч тим, котрі думають, що вони найрозумніші, і мало чи не пуп Землі. А тут іще якийсь божевільний примара, якого не може існувати насправді...