1.5

- Вітаємо правителів! Слава регенту! За нове життя! За добробут! За Центуріон! - лунало з усіх куточків навколо королівського замку.

Карна стояла на балконі високої вежі. Звідти відкривався вид на усе місто. Осяйна золотиста корона вінчала її голову. Яскравий кораловий колір плаття з пишним подолм та рубінові прикраси робили її постать величною. Дорослою. Королевою.

- За королеву! За успішне правління! Вітання регенту! - піддані, що розташувались унизу, повсякчас піднімали свої чаші і пили терпке вино за них. За нечестивих злочинців, що так підступно опинились при владі.

Посмішка не сходила з вуст Карни. За звичаєм вона розкидала монети бронзових сукре із вишитого мішечка. Радісний народ кинувся підбирати. Повсюди вчувались овації та схвальні вигуки.

Радів весь королівський двір. Від лучників та конюхів, фрейлін та кухарів, міністрів та титулованих осіб. Усі вітали та посміхались. Серед юрби літали неймовірно вродливі феї, веселились чародії, світлі магині розважали гостей різними витівками...

Трохи віддалік на балконі розташувався Морган. Уперше одягнув дорогі шати, гідні короля. Темними кучерями легенько бавився вітер, а чоловік повільно вдихав запах величі. Свобода. Влада. Все належить йому. А вона нехай ще пограється. Недовго лишилось...

Мимоволі спогади вертали його до рідної Міннесоти. Всього півроку тому не знав, як виплутатись із темного мороку злиднів. Здавалось, що так і помре в облупленій халупі безславним селянином. Родина ледве зводила кінці з кінцями.

А він мріяв про виставу. Забавлявся фокусами. Прочитав усі доступні книжки, тренувався, шукав асистентів... Очі горіли задоволеним сяйвом, коли вдавалося.

Та того дня містяни збунтувались.

- Шарлатан! Бісів пройдисвіт! Проклятий фокусник! - кричали вони посеред міської площі, готові накинутись з кулаками. - Верни гроші й забирайся! Геть!

Морган зробив собі рекламу і через це його шанували як новітнього цілителя. Думали, що він - чарівник, котрий може позбавити їх від лиха. Селяни голодували, за роботу майже не платили, нерви були на межі...

Він втік. Разом з дружиною та дочкою. На величезній кулі здійнявся в повітря і планував долетіти до сусіднього штату. Транспорт змайстрував для подорожі, аби милуватись краєвидами, проте не врахував погодніх умов. Вітер, що виник зовсім раптово, змітав усе на шляху. Могутній ураган готовий був руйнувати все навколо.

Опинились в самісінькому центрі. Морган затулявся руками від шаленого тиску, страх сковував душу... Їй богу, вже думав, що кінець. Кулю несло кудись вдалечінь на небувалій швидкості, контроль управління чоловік втратив...

Пригадує, що кохана Нора не витримала,  і її відкинуло вбік. Пронизливий жіночий крик, повний цілковитої безнадії, і досі інколи вчувався у снах. Більше матір Теодори живою він не бачив...

Зараз усе інакше. Він знову на вершині слави. Король. Не регент. Цю убогу роль запропонувала Карна, та він повернув усе по-своєму. Злочинниці не місце сидіти на троні.

"Доро, не плач! Я завжди буду з тобою, чуєш? Дівчинко, ми виберемось! Я готовий на все заради тебе!" - шепотів маленькій, коли приземлились на невідому територію. Вона була розгублена, налякана і все кликала маму.

Досі не звикла. В палаці, куди Морган забрав її невдовзі після убивства Рейнольда, трималась відсторонено. З Карною говорила мало. А принцеса все намагалась здружитись, адже планувала вдочерити дівчинку. Дора поки не йшла на контакт.

Між тим, темний план принцеси видався успішним. Разом з Морганом привела Айсель на лаву підсудних. Білявка мовчала. Вирок винесли швидко. Карна попрацювала з чарами переконання, і вже ніхто із держслужбовців не засумнівався у провині Айсель. 

Її мали стратити, проте Морган підписав указ про вигнання та позбавлення усіх прав. Принцесу ув'язнили в магічній льодовій в'язниці, де відбували вічне покарання найбільші зрадники та головорізи.

Поки тривав траур, Карна грала перед підданими безутішну дочку, котра ніяк не може звикнути до нових обставин. Сама ж робила все, аби про Айсель і згадки не лишилось. З нареченим-ерлом теж розірвала всі зв'язки. За масивну скриню золотих він погодився відступитись і виїхав у свої володіння. Карна раділа, що не встигла укласти з ним заручини. Тоді позбутись жениха, який автоматично міг би стати королем, було б проблематично.

А так лишилась вона і Морган. І Дора. Сім'я, про яку мріяла. І ще одна кровиночка, котра тільки зароджувалась в її лоні. Хотіла зробити сюрприз. Чекала вечора.

Тепер уже не криючись, в супроводі служниць, поважно йшла до покоїв Моргана. Обрав собі інші, пишніші, котрі б відповідали титулу. Уявляла, що зрадіє, бо не сумнівалась в почуттях. На мить промайнула думка, що перемогла. Не послухалась ні батька, ні Матінку-відьму, і тепер щаслива. Королівство офіційно її.

Та за дверима її чекав вражаючий сюрприз.

Король стояв до неї спиною і не відповів на її ласкаве привітання.

- Сьогодні вночі біля палацу тебе чекатиме карета. Отож, іди збирай свої речі, і щоб завтра я тебе в палаці не бачив! - гнівним наказовим тоном повідомив він, коли Карна наблизилась.

- Не зрозуміла... Ми що, їдемо в подорож? Отак одразу? - принцесі такий тон не сподобався. Чомусь здогадувалась, що нічого хорошого це не віщує.

- Не ми, а ти. Запам'ятай: нас більше немає, - врешті обернувся до неї Морган. Було видно: він не жартує.  - Я відсилаю тебе із Центуріона.

- Коханий, а що сталося? - занепокоєно спитала Карна.

Вона хотіла було підійти, щоб обійняти його, але Морган зробив жест рукою, щоб не наближалась.

- Я щось не так зробила?

- Скажи мені, а ти сама як гадаєш? Невже думаєш, що на крові рідного батька і засланні сестри можна побудувати власне майбутнє? Невже думаєш, що я пробачу тобі твій злочин?

Його голос звучав сталево, без тіні роздумів та сумніву, наче вирок.

- Але ж... Ми ж кохаємо одне одного! Ти ж знаєш, я це зробила заради тебе, заради твого правління і заради нас! - спантеличено вигукнула Карна.