1.3

- Кликали, Ваша Величносте? - Карна зробила реверанс і зупинилась посеред нарадчої кімнати. Намагалась триматись твердо та розкуто, щоб відповідати своєму титулу. Та відчуття неспокою не покидало від ранку.

Швидко пройшлась поглядом по присутніх. Рейнольд, як і завжди, знаходився в центрі уваги, сидів на позолоченому кріслі. Довкола розмістились перші міністри та радники. Праворуч угледіла високу постать Айсель у лицарських латах із заплетеним волоссям, ліворуч - Моргана у його темно-зеленому камзолі.

- Так, принцесо. Маємо для Вас чудову новину, - стримано проказав король. На обличчі Айсель в цей час просяяла дивна усмішка. Наче зловтішалась.

Карна зрозуміла, що трішки перервала ранкову нараду, яку звикли проводити в цих стінах майже щодня. Була вельми здивована, коли служниці повідомили, що батько її чекає. Дивно. Король майже ніколи не запрошував її в нарадчу. Це більше стосувалось Айсель. Судячи з її вигляду, сьогодні королівська карета вирушить у місто до підданих. Знову без неї.

- Слухаю, - ледь схилила голову, аби виявити шанобливість. Лиш переступивши поріг, зрозуміла: щось сталося. І можливо, погане. Боялась, що король міг дізнатись про її нічні походеньки. Морган стривожено мовчав. Виглядав засмученим, але всіляко старався не показувати цього.

- Як тобі відомо, у палаці влаштовано відбір наречених. Бачу, ти поки не визначилась... Проте днями за твою руку та серце просив один молодий поважний джентльмен.

- Я так розумію, що повинна буду провести з ним один день, аби врешті точно визначитись?

Але Карна не хотіла обирати. Усі, з ким до цього проводила час, були недостойними. Один - гульвіса, другий - нахаба, третій - застарий, інші - гордовиті павичі, котрі зазіхали на корону. Проте у випадку Карни мали б розуміти, що їм тут нічого не світить. 

Принцеса навмисно гралась з ними. Прекрасно бачила всю цю пихату улесливість, і про почуття мови не йшлося. Сподівалась вона, що зможе виграти трохи часу, і коли король побачить байдужість, то й відступиться від своїх намірів. Одного лиш бачила поруч з собою - першого радника.

- Ні. Ерл Сомерлен посватав тебе, і я дав згоду, - король відступатись, схоже, зовсім не думав. - Ви виходите заміж, принцесо. Весілля зіграємо через тиждень.

Новина убивала. Доходила до куточків свідомості та руйнувала весь світогляд. Міністри схвально загуділи. Для них і всього королівства звістка виявилась хорошою.

А Карна стояла і не могла повірити, що це таки з нею відбувається. Слова зникли. Лишилась тільки покора. Низько схилилась в поклоні, а потім поцілувала батькову руку.

- Не бачу радості, - мовив король. - Щось не так, принцесо?

- Ні. Все добре. Просто... це так... неочікувано, - мусила начепити на обличчя вдавану посмішку. Краєм ока глянула на коханого. Він непомітно знизав плечима. Лице було бліде, а очі наче шептали: "Пробач, я не встиг"...

Айсель виглядала задоволеною.

- Вітаю, сестро! - першою обійняла та привітала. - Бажаю щасливого подружнього життя!

Карна ледве стримувалась.

"От лицемірка! І обійми фальшиві. Точно, без неї тут не обійшлось... За правилами в процес відбору не мають пхати носа посторонні. Ерл не був кандидатом від початку", - серце так і хотіло кричати, що не згодна. Уже бачила, що Айсель дістанеться вінець слави, а їй - місце подалі від дому. Хто взагалі придумав це весілля?

З нареченим її познайомили тоді ж. Була здивована, бо ним виявився той, з ким тоді на балу танцювала. Не могло це бути простим збігом! Мрії на щасливе майбутнє руйнувались.

 Морган уникав її. Сподівалась зустрітись увечері, та їй повідомили, що радник вирушив додому. Не могла зрозуміти чому. Чому він так учинив? Пообіцяв же попросити руки у короля відкрито. Справді не встиг, чи може... не хотів? Одинокі сумніви закрадались в душу, та Карна гнала їх геть.

"Він не міг. Він кохає мене. Я б відчула фальш. Так звабливо та щиро прикидатись просто не можливо"...

- Я казала тобі, що дограєшся... Тепер мені доведеться шукати іншу ученицю, - строго відповіла відьма-наставниця, коли Карна утекла до неї. Там, у цій убогій комірчині, врешті дала волю сльозам. Шукала вихід, якого поки не бачила.

- Але чому, Матінко? Я ж не відмовляюсь. Просто, можливо, тепер рідше приходитиму. Я зможу учитись таємно від чоловіка...

- Невже не розумієш, Карно? Усіх не перехитрити... Ти будеш заміжньою, матимеш нові обов'язки, нових підлеглих, змушена будеш підтримувати домашнє вогнище... Магія там буде зайвою. В цьому випадку одне з двох... Мені потрібна така молодиця, котра б змогла відкинути усе особисте заради магії!

- Я зможу! Знаєте ж, що не хочу виходити за нього! Морган - мій єдиний. От якби можна було щось удіяти... - ридала, схилившись на коліна перед відьмою.

- Кохання породжує слабкість, Карно! Цей радник мені ніколи не подобався. Якщо ти обираєш магію, то повинна відмовитись від почуттів. Назавжди. Вихід перед тобою, питання тільки, чи наважишся прийняти його...

Карна не зрозуміла її слів, але зловісний зрадницький шепіт робив своє. Відчувала, що мусить щось зробити, аби не стати покірною вівцею. І від почуттів вона відмовлятись теж не хотіла.

* * *

Увесь наступний день принцеса провела в роздумах. Під вечір наважилась. Виник план. Зрештою, це він винен у всіх її нещастях... І сестра теж заплатить...

Вдень поводилась невимушено. Зображала радість, чемно поводилась з прислугою. Навіть погодилась вибрати фасон весільної сукні і брала участь у примірках. Та насправді було байдуже. Знала, що точно не вдягне цю річ на себе. Принаймні, поки що.

Темрява важкими згустками опустилась на країну Ельдорадо. Було вже далеко за північ, коли Карна наважилась вийти із своїх покоїв. Тільки цього разу рушила не до виходу, а в напрямку королівської опочивальні. За поясом мереживної синьої сукні сховала кинджал. Вдихнула та поважно покрокувала потрібним коридором. Шлейф вбрання тягнувся позаду. Старалась не шуміти.