1.2

Похмура тінь невагомо майнула коридором палацу. Почувши шурхіт, Морган насторожився. Із масляним світильником в руках рушив у дальній куток.

- Хто тут? - роззирнувся. Вже взяв за звичку отак прогулюватись пізнім вечером, адже тепер відповідав за безпеку короля. Було темно. Всі мешканці палацу вже розійшлись по своїх покоях, навіть фрейліни не тинялись закутками. Кілька маленьких кроків назад, і...

- Ай! Обережніше! - вигукнув хтось дівочим голосом. Постать мало не заплуталась в подолах вбрання, спіткнувшись об чоловіка. Морган зреагував і незнайомка опинилась в його дужих обіймах.

- Карно! - відкинув вуаль і полегшено видихнув.  - Ой, пробачте, Ваша Величносте!

Мусив схилити голову у вітальному поклоні. Знехотя прибрав руки з тонкої талії.

 - Доброго вечора, раднику! Бачу, сумлінно виконуєте свої обов'язки, - принцеса люб'язно посміхнулась. Виглядала дивно, адже була одягнена в просту нічим не примітну сукню служниці, плечі покривала накидка. На руках та шиї не було звичних прикрас, а темне волосся зібране в тугий вузол.

Морган вже бачив її такою, тому не сильно здивувався. Навпаки, Карна була тією, котру збирався тут побачити.

- Дякую за щирість! А що ж Ви? Хіба не знаєте, що небезпечно гуляти так пізно? Не за правилами це.

- Всілякі правила створені для того, аби їх порушувати. Ти згодний, Моргане? - лукаво підморгнула принцеса і наблизившись, несміливо поцілувала його вуста.

- Чекай! - поставив каганець убік і вже перейняв ініціативу на себе. Владно цілував її пухкі губи, насолоджуючись моментом. Руки принцеси лагідно ковзали по плечах. Обоє віддались нестримному палкому почуттю.

- Пропоную з офіційністю покінчити! - видихнула дівчина між поцілунками. Побачила, як на обличчі Моргана проймайнула легка усмішка. Він точно був не проти.

- Вона знову була тут, чи не так? - поцікавився, коли вони сховались за величезною колоною в кутку. Там була наче невеличка ніша, і часто пара робила так, аби нічна варта не могла їх помітити.

- Не хвилюйся. Матінка вже пішла. Вона не така погана, як всі думають. Ні тобі, ні іншим нічого не загрожує.

- Ох, небезпечну гру ти затіяла, - похитав головою, та більше докоряти не наважився. Був єдиним, хто знав, що Карна таємно відвідує заняття старої чарівниці. За правилами мав би одразу сповістити короля. Але тоді відьма точно не стримала б свій гнів, а Карні не було б спокою.

- Тільки так я відчуваю себе вільною, - зітхнула Карна.  - Магія вабить мене. Це так цікаво та захопливо...

Звісно, Морган розумів. Хоч йому й не подобалась ця затія, але вже збагнув, що тут всі такі. Диваки, котрі вірять у фей та богів. Магія ж була звичною річчю. А йому важливо було вписатись. Аби не забули про його подвиг.

- А ти як? Я думала, сьогодні заночуєш у себе, проведеш час з дочкою... До речі, вона вже звикла?

- Та... Потроху призвичаюється... Здається, ще не полишає думки про повернення, сумує... Спасибі королю за виховательок, швидко вчиться, - чоловікові стало тепло на душі від згадки про донечку. Шкодував, що зараз мусив лишити її наодинці з похмурими примарами чужого будинку. Сам ще не звик, та державні справи вимагали його присутності в палаці.

- Приведи сюди при нагоді. Ти про неї так піклуєшся... Дуже хотіла б познайомитись, - просила принцеса. Вона знала, що Морган тісно пов'язаний з минулим життям в Міннесоті, що в нього є частинка, котра не дозволяє забутись... Та не змогла опиратись. Хотіла подарувати йому щастя. Був єдиним, хто не наказував, не зневажав, не сміявся... 

Сама й не помітила, як стали таємно зустрічатись. Усі б сказали, що вони - не рівня, що так не пристойно, та Карні було байдуже. А дочку Моргана планувала зробити фрейліною. Бачила ж, сумує коханий... Хотілось, аби маленька була тут, поряд, можливо, врятувала б їх обох від самотності. Заздрість підкрадалась маленькими кроками. Бачила у Візаріо ті риси, котрих не було в короля для неї. Справжнього люблячого батька.

Вони говорили. Дуже багато. Морган знав про неприязнь сестер. Та й самому Айсель не дуже подобалась своєю зверхністю. Вони були дуже різними.

- ... от я ледве втрималась, - ппродовжувала ділитись пережитим Карна. А Морган слухав. Хотілось уберегти її від потрясінь. Ніжна тендітна квітка... Бачив у ній заспокоєння, і можливо, вихід зі свого становища.

- Невже б ти підняла руку на сестру привселюдно?

- Не знаю... Вона стала такою пихатою... От скажи, що в ній є такого, чого немає в мене? - Карна відчайдушно бажала підтримки. Ніяк не вдавалось прийняти той факт, що Айсель лишиться правити. Був би у них двох брат, можливо, все було б інакше. А так білявка навіть магією не володіє...

Розумна, освічена, вміє гідно триматись з придворними, міністрами... Карна теж так могла б.

- Знаєш, давай не будемо. Просто не зважай. Не хочу думати, що скоро ти належатимеш іншому, - провів рукою по волоссю. Прошепотів слова кохання їй на вушко. Карна не хотіла прощатись, мріяла потонути в полоні його ласк... Та обоє знали, що настане ранок, і вони для усіх будуть лише королівським радником та молодшою принцесою.

- Набридло. Ці вечері з нареченими, манери люб'язності, ввічливі прогулянки... Всі стараються. Сказала б, що гідних кандидатів король підібрав. Та ніхто з тобою не зрівняється. Варто тільки дати згоду й усі стануть іншими...

Засумувала, як тільки згадала, що Рейнольд взявся за неї. Вирішив видати заміж, як і було очікувано. Мусила вдавати виставу, проводячи час з іншими. Їй була дана можливість вибирати. Але так не хотілося...

- Шкода, принцесо. Ти зів'янеш у золотій клітці. Було б у мене більше прав...

Морган не міг миритись з таким становищем принцеси. Якби не прив'язався, а вирушив додому тоді, то й не переживав би. Але після балу час невпинно йшов уперед, а король все не спішив виконувати обіцянку. Згодом Візаріо зрозумів, що Рейнольд не настільки могутній, як його описують. А коли йому запропонували посаду королівського радника, не зміг відмовитись. Швидко увійшов у стан справ. Король довіряв йому, підлеглі слухались, а на інших вельмож та їхні плітки махнув рукою. Тішився, що їм з дочкою пощастило.