Ассоль

Мар'яна

Пройшло 5 років. Дівча стало підлітком. І як всі підлітки бунтувала, плакала, тут же сміялася, шукала, хотіла чогось такого, чого не могла і сама зрозуміти. Стала більш гострою на слова і дуже чутка на справедливість. В школі вчилась добре, але не на відмінно. Мала багато друзів як серед дівчат, так і серед хлопців.

Але повертаючись додому, спускалася до моря і відчувала якусь незрозумілу самотність. Ніби з усіма дружить, але ніхто її не знає. По справжньому не знають. Її думки, її мрії так і залишалися невисловленими, тому Ассоль просто розмовляла з уявним другом

Море. - ось хто справді чув її. Шкода, що відповіді не було.

Побувши біля води, Ассоль різко усміхалася, і швидко бігла додому, ніби струшуючи і залишаючи там, на березі, свої сумніви і сподівання.

 

Того року весна була дуже пізньою, довго йшли дощі, море - незатишне, сіре і весь час в хвилях з білими гребенями. Але літо не прийшло, в увірвалося. От тільки вчора ніби зовсім холодно, похмуро, вітер пронизливий. А вже зранку яскраве сонце припускало не на шуткує.

Коли почалися канікули, до сусідів приїхала їхня племінниця.

Сусіди були вже старенькі, приблизно як і її бабуся. Але бабуся була міцна, жвава, швидка в усьому і ніколи не жалілася на здоров'я. ( Ще б пак! Їй треба було виростити онучку, більше же у Ассолі нікого не було). А от сусіди якось дуже швидко здалися.Прийдеш до них , а вони більше сидять, майже не виходять. Тому раділи будь-яким гостям. Дідусь з бабусею - дуже добрі і мудрі, залюбки розповідали різні історії, тому дівчина часто приходила, допомагала їм в дрібницях .

А тут приїхала племінниця. Дівчина була зі столиці. Висока, на голову вище за Ассоль, струнка, з гордою ходою, хоча і завжди усміхнена. Приїхала вона першим автобусом, рано-вранці, сонячного дня. Була одягнута по простому: джинси, футболка, кросівки Волосся, зібране у високий хвіст, було пшеничного кольору, макіяж мінімальний, якраз їй до лиця, ні більше, ні менше. Все гарно підібране, в колір. Їй вже було 18 років і вчилась вона у столичному ВУЗі, "Міжнародне право"

 

 

Ассоль захотілося підійти і познайомитися вже, в той момент, як тільки її побачила. Але наступна думка її була: "а чи захоче вона зі мною дружити?" Тому не наважилась - відступила. Дівчина інколи згадувала незнайомку, переживала як їй сподобатись, прокручувала слова, які скаже їй.

Нагода познайомитись в неї випала тільки через 5 днів.

Мар'яна, так звали столичну красуню, сама прийшла до бабусі - попросити якусь дрібницю. Ассоль якраз повернулася додому і зустріла їх в дверях.

 

Доброго ранку! - з щирою посмішкою сказала- Я - Мар'яна, приїхала до ваших сусідів. Це - мої бабуся і дідусь. Правда двоюрідні.

Ассоль розгубилась, бо не очікувала її побачити і розгубила всі підготовлені слова. Але швидко взяла себе в руки

 

Добрий ранок! Я - Ассоль. Я тут живу з бабусею.

 

Це класно. Бо я тут нікого не знаю, то може разом і будемо спілкуватись. Приходь ввечері, поговоримо.

 

Мар'яну зацікавила дівчинка. Вона згадувала її час від часу цілий день

"Щось в ній таке є. Щось у погляді" - думала Мар'яна, -"не сум, ні печаль, але і не радість, щось інше, якась цікавість. Не можу зрозуміти. Але ладно, ввечері розгадаю"

-Бабуся! Розкажи про Ассоль.

-Ти вже з нею познайомилась? - бабуся Мар'ян якраз готувала вечерю: вже поспіли перші овочі, зелень. - це хороша дівчина і відмінна помічниця. До речі, давно до нас не заходила. Дивно.

Живе з бабусею, нам теж допомагає призодить. Але мрійниця! Дивишся в її очі - а Ассолії там немає. Десь все літає.

 

Я її запросила до нас ввечері. Хочу з нею познайомитися. Мені вона цікава. Сподобалось щось в ній.

Знаєш, бабусю, я люблю місто, дуже люблю. Я там виросла і хочу жити тільки в місті. Але тут спокійно і хочеться мріяти. Може тому Ассоль така є? Бо тут місце таке? - Мар'яна не чекала відповіді, просто запитала і пішла на двір , покликати дідуся вечеряти.

 

А Ассоль теж думала про Мар'яну. Боялася чи буде їй що розказати? Але дуже хотілося просто послухати про місто, все все 

почути

Вона любила пекти, щось нове придумувала постійно, а бабуся і не противилась. От і вирішила принести Мар'яні печиво. Спекла шоколадне, з горішками, крихке і солодке-солодке.

Коли сонце зайшло за море, дівчинка відпросилась, взяла ще тепле печиво і пішла до Мар'яни

Було тихо, безвітряно, далеко було чути спів пташок, тепло і затишно, вечір - ніби створений для задушевних розмов.

Бабуся з дідусем запропонували піти дівчатам посидіти у садку, а вони й раді були. Взяли печиво, чай у фарфоровому чайнику. Такий старенький, білий, з фіолетовими квіточками. І філіжанки під стать. В садку стояв столик під яблунею і дерев'яні стільчики з гнутими плетеними спинками. Мар'яна, як старша, повела розмову першою. Розказала про багатоповерхівку, в якій живе з батьками. Про навчання. Їй подобалася стара будівля, де знаходилися великі аудиторії із сходинками. Любила читати ( Ассоль зраділа, адже і сама розчинялася в книжках), мала багато друзів, частіше була в місті, а от за місто, на природу вибиралась дуже рідко - все не було часу спочатку в батьків, тепер і їй самій.

 

- А давай я тобі дещо покажу? - Ассоль захотілося поділитися з подругою своїм улюбленим місцем

 

- Давай, тільки я ліхтар візьму з собою, бо назад буде темно йти.

Дівчата пішли стежкою поза будинками до моря. Мар'яна йшла впевнено, і дивилась прямо. Ассоль мала легку ходу, йшла ніби летіла, та і погляд був усюди і ніби ніде.

Стежка звивисто йшла вниз і губилась на березі в піску. Море було спокійне, без найменших хвиль. Ассоль повела дівчину вбік від стежки, пройшли сотню метрів і зупинились біля великого валуна-черепашника. Він був теплий, але шорсткий.

 

- Це моє улюблене місце з самого дитинства.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше