Глава 1. Сходження у Світло

Книга Третя.  Асмодей: Ціна Раю

Перехід крізь портал був схожий на смерть і народження одночасно.

Темрява Аш'Тару, звична і рідна, як обійми коханої, зникла, розчинившись у сліпучо-білому ніщо. Зникли запахи — вологого каменю, озону та чорних троянд. Зникли звуки — далекий гуркіт гном'ячих кузень, відлуння кроків у коридорах, тихе дихання його сплячих дітей. На одну нескінченну мить Артур був нічим — чистою свідомістю, що летіла крізь порожнечу.

А потім він народився.

Першим ударило світло. Не м'яке, розсіяне сяйво магічних кристалів, а щось абсолютно інше. Жорстоке, сліпуче, всепроникне. Воно обпалило його очі, змусивши заплющитися, і, здавалося, пронизало його наскрізь, випалюючи кожну тінь.

Потім прийшло повітря. Легке, свіже, сповнене мільйонів незнайомих ароматів — трави, квітів, вологої землі після дощу. Воно було настільки чистим, що його легені, які звикли до густого повітря Глибин, закашлялися від шоку.

І, нарешті, простір. Він розплющив очі, і його розум, розум короля, що правив світом під кам'яною стелею, відмовився вірити. Не було стелі. Над ним розкинулася нескінченна, сліпучо-блакитна безодня, в якій плавали білі, невагомі острови. Небо.

Він стояв у центрі величезної площі, вимощеної білим мармуром, що сяяв на сонці. Навколо височіли вежі, схожі на витвори мистецтва з чистого світла та слонової кістки. Архітектура була ідеальною, симетричною, позбавленою будь-яких вад. І тиша. Тут панувала дивна, дзвінка тиша, порушувана лише тихим шелестом вітру.

Він був не сам.

Перед ним стояли вони. Нащадки.

Вони були прекрасними. Не хижою, пристрасною красою темних ельфійок. Їхня краса була холодною, досконалою, як у мармурових статуй. Високі, стрункі, одягнені в білі, золотисті та срібні тоги, що, здавалося, були зіткані зі світла. Їхні обличчя були спокійними, а в очах світилася тисячолітня мудрість і абсолютна, непохитна впевненість у власній правоті.

Один з них, чоловік з волоссям кольору розплавленого золота та очима, як чистий сапфір, ступив уперед. Від нього йшла аура такої сили і спокою, що вона майже заглушала власну ауру Артура.

— Вітаємо, Подорожній між Світами, — пролунав його голос. Він не говорив. Він звучав, як ідеально налаштований музичний інструмент. — Ми чекали на тебе. Мене звати Лісандр. Я — перший серед рівних у цьому світі, Оріндаль

Артур мовчав, його розум шалено працював, аналізуючи, прораховуючи. Це не було схоже на зустріч з ворогом. Це було схоже на прибуття месії.

— Ви знали, що я прийду? — нарешті запитав він.

— Ми знали, що ти можеш прийти, — м'яко відповів Лісандр. — Древні пророцтва говорили про того, хто народиться в одному світі, переродиться в іншому і стане мостом між ними. Про того, хто єдиний зможе володіти інструментами Творців.

Він простягнув руку, запрошуючи Артура йти з ним. — Ми знаємо про твою боротьбу. Ми бачили, як ти пробудив Серце. Ми бачили твою війну з тінями дроу. І ми знаємо про Порожнечу. Це — древня рана на тілі реальності, яку ми, у своїй мудрості, не можемо зцілити. Ми можемо лише стримувати її світлом. Але ти... ти інший. Ти — дитя і світла, і темряви. Ти — єдина надія на порятунок.

Вони йшли крізь ідеальні вулиці, і Артур відчував на собі погляди інших Нащадків — спокійні, допитливі, позбавлені будь-яких емоцій.

— Ми знаємо, навіщо ти прийшов, — продовжував Лісандр. — Тобі потрібне «Веретено Долі». Воно тут, у нашому головному храмі. Ми охороняємо його тисячоліттями. І ми готові віддати його тобі.

Це було занадто просто. Занадто ідеально. Його внутрішній цинік кричав про пастку.

АНАЛІЗ ОТОЧЕННЯ
Рівень магічного фону: надвисокий
Тип: Порядок, Світло, Творення

Попередження, мій володарю:
Ваші темні здібності («Терновий Сад», «Аура Жаху») тут пригнічені.
Ефективність знижена на 90%.

Рекомендація: будьте обережні. Це місце… воно нейтралізує вас.

— Але спочатку, — Лісандр зупинився біля входу до велетенської вежі, що, здавалося, пронизувала саме небо, — ти маєш відпочити. Ти пройшов довгий шлях. Ми покажемо тобі нашу гостинність. Ми поділимося з тобою нашими знаннями. Ми допоможемо тобі підготуватися. Коли ти будеш готовий, Веретено стане твоїм.

Він подивився на Артура своїми бездоганними сапфіровими очима. — Не бійся, Королю Тернового Раю. Ти тут не в'язень. Ти — наш герой.

Артур увійшов до вежі, і важкі двері зі світла зачинилися за ним. Він знав, що Лісандр збрехав. Він був не героєм. Він був ув'язненим.

Ув'язненим у найрозкішнішій, найпрекраснішій і найнебезпечнішій клітці, яку він коли-небудь бачив. Золотій клітці, збудованій самими богами. І гра за виживання щойно стала нескінченно складнішою.