ІV

Недолюблювати балакучого учня стало звичкою місцевого педагогічного складу.

- Відповідати хочу! – миттю зреагував той, підскочивши.

– У нас нова тема уроку! - обірвала хімічка і відвернулася до дошки.

– Як? - Котик розвів руки в сторони, і стільки відчаю було в його голосі. - Я ще попередню не відповідав! Я так учив! Так учив!

Після цих слів у класі зчинився регіт.

- Сядь на місце, Котику! – втомлено видала вчителька, ледве втихомиривши учнів. – І записуй нову тему!

Усі вже знали, викликати цього учня до дошки – це дарма згаяти урок. Він міг говорити про що завгодно, перестрибуючи з однієї думки на іншу, але не за заданою темою.

Дімка сів, із задоволеним виглядом, ніби на цей урок він виконав свою місію з балагурства.

Аська списувала щось з дошки, начебто уважно слухала вчителя, а краєм ока весь час ловила на собі косі погляди колишнього хлопця.

Їй лестила така увага, тим більше що його помітила не вона одна. Лєнка теж звернула увагу на неоднозначний інтерес Васильєва до того, що відбувалося на задній парті.

«Що ж, поділом їй!» – подумала Ася зловтішно.

Всі уроки Котик продовжував веселити Петрову, не даючи їй жодної хвилини вдаватися до смутку. Стільки багато француженка ще в житті не сміялася, скільки в ці два дні, що вона провела з балакучим двієчником.

З подивом зауважила, що більше не боїться жодних поглядів, навпаки, їй несподівано сподобалася загальна зацікавленість. Ася так багато сміялася, що під кінець навчального дня благала гумориста хоч трохи помовчати, бо в неї вже заніміли вилиці.

Як тільки пролунав останній на сьогоднішній день дзвінок, учні потягнулися до виходу.

- Сходимо у кіно? - запропонував Котик, лягши на парті і знизу розглядаючи Петрову.

- Ні, - похитала вона головою. – У мене сьогодні тренування.

- У скільки? – швидко підвівся хлопчик.

- О сьомій.

- Тоді ми встигаємо до кінотеатру, - підсумував Дімка, не бажаючи її відпускати. – Сеанс починається о шістнадцятій нуль нуль, ще встигнемо з'їсти морозива.

- А уроки вчити коли? - запитала Ася єхидно. У нового друга, здається, навіть думки не промайнуло про навчання.

– Після тренування, – підказав Котик.

- Ні, - знов відмовила дівчина. - Тоді я буду втомлена.

- Добре! - не здавався той. - Вчитимемо уроки разом!

Це настільки здивувало Асю, та й усіх інших, хто не поспішав піти і прислухався до їхньої розмови, що в класі на мить повисла тиша.

- Петрова, ти маєш взяти за мене відповідальність, - видав далі баламут. – І підтягнути з усіх предметів!

– Що? - усміхнулася та.

- Останній рік у школі, Ася! - трагічно продовжив Котик.- Ти не можеш залишити свого товариша у біді!

- Де лишити? - дівчина не могла повірити власним вухам. - Котик - ти сам біда ходяча!

Видала вона і, закинувши рюкзак на плече, рушила на вихід.

- Ні, я радість, Ася! - наздогнав її Дімка і відібрав важку сумку, переваживши її до себе. - Правда, радість!

Так перемовляючись і сміючись, вони вийшли в коридор, спустилися сходами на перший поверх, не зважаючи на здивовані погляди, що їх супроводжували з усіх боків.

На подвір'ї школи майже біля самого виходу шлях їм несподівано перекрили.

- Ася, мені треба з тобою поговорити! - видав, застигший на дорозі, як гора, Васильєв. - Наодинці!

Додав він, зневажливо глянувши на Дімку, що напружився.

- Говори! - Заявив Котик, трохи присунувшись вперед, ніби захищаючи дівчину. - У Асі від мене немає секретів.

- З яких це пір? – злісно процідив Віктор, теж зробивши крок уперед.

Розуміючи, що назріває бійка, Ася стала з-поміж них.

- Діма, - звернулася вона до друга. - Нам потрібно поговорити!

Той, протестуючи підтиснув губи, і не зрушив з місця, але пересиливши себе, все ж таки відійшов убік.

- Якщо що, я поряд! – попередив наостанок.

Щойно хлопчик пішов на достатню відстань, його суперник заговорив.

- Ася, я розумію, що тобі зараз нелегко, - почав він, дивлячись на дівчину з часткою співчуття та зневаги. - Але кидатися на першого зустрічного...

І він зробив багатозначну паузу, показуючи, наскільки Петрова впала в його очах.

- Не варто мені нічого доводити, - продовжив він, а Ася навіть не знала, що відповісти, приголомшена подібною зухвалістю і самозакоханістю колишнього, той же продовжував, не помічаючи стану дівчини. - Ти хотіла, щоб я ревнував? Вважатимемо, що в тебе вийшло. Досить, зупинись! Ти ж робиш собі гірше. Ця тварина зіпсує тобі репутацію. Я просто хочу дати пораду, адже ти для мене не чужа людина.

Під час його полум'яної мови в Асі в голові, наче щось перемкнулося. В одну мить вона раптом помітила, наскільки Васильєв любить себе і абсолютно байдужий до когось ще. Самовдоволений егоїст - як вона цього раніше не бачила?

- Ти все сказав? - задала вона питання, коли Васильєв продовжував розмірковувати про її вибір.

Той заткнувся, здивований таким різким поворотом.

- Ти не маєш рації, Вітю! - продовжила Петрова майже ласкаво, весело поглядаючи на Дімку, що стояв осторонь. - Подивися: він високий, стрункий, гарний!

Повторила все, що недавно казав їй Дмитрик на уроці. Здається, вона підхопила вірус під назвою: «балівство Котика».

- І так! - Ася зухвало подивилася в очі колишньому і додала щасливо. – У нього грецький профіль!

- Швидко ти знайшла мені заміну! – жовчно зауважив Віктор.

Його явно дратував щасливий вигляд колишньої дівчини, а ще більше Дімкіна задоволена посмішка.

Ася не стала йому відповідати, обурена несправедливістю слів, просто розвернулась і пішла до нового друга.

Васильєв, розлючений її байдужістю, спробував затримати. Мабуть, ніяк не очікував першокласний футболіст і гордість школи, що тиха Петрова настільки зміниться всього за кілька днів. У ній ніби вулкан прокинувся, про який Вітя не мав жодного уявлення.