Перемога в літконкурсі "Крилатий Лев 2018"

Дітей крадуть в пологовому? Чи колись крали? Ця історія в основі має реальні події і реальних персонажів. Місця і люди описані тут випадкові, але що таке випадок? Як може скластись доля у вкраденої дівчинки яку продали в США? А яка може бути доля в тих хто хотів заробити таким чином? Їх доля направду страшна. Чому вкрадена, молода і симпатична Американка закінчує Стенфордський університет і стає акушером? Вона зутріне свою любов за океаном в Україні.Вона знайде маму. І чому крадії заплатять за злочин страшну ціну?

А ти знаєш, в нас крадуть дітей в пологовому, ну раніше точно крали.

Та ну, не може бути!

Може, може. Сам не вірив поки не познайомився.

З ким познайомився? Де?

Живе тут недалеко,чи жила зовсім недавно, в райцентрі одному - жінка. Колись, народила вона. Сказали хлопчика. Мертвого. А вона не вірила, шукала 20 років, чи довше, по екстрасенсам їздила, до мольфарів. Все на марно. І якось одного дня, зустріла дівчину – копію самої себе. Тільки молодше на 20 років. Уявляєш? Аналіз ДНК підтвердив.

Як так могло статись?

Та складно там все. Дівчина американка. Її вдочерили. Ну просто не історія а казка. Але трохи дивна казка. Але все насправді. Казка правдива. Правда.

Розділ 1

1986

Марині було погано. Марину тошнило. Третя вагітність і все би мало бути вже добре, але так раніше не було. Токсикоз Марину «прибив» до ліжка. Лікарка сьогодні прийшла зранку, посиділа, вислухала. Потім щось пописала і каже – Мариночка, зле в тебе справи. Мушу відправити тебе в обласну. Дообстежишся там у Львові, в обласній лікарні. Ми тут в районці можем, але вони тебе всерівно у Львів відправлять, відповідальність з себе зкинуть, гади. Чуєш? Зара замовлю на завтра машину тобі. Якраз відремонтували, може той старий ґрат доїде? Шо там тих 60 ЧИ 70 кілометрів? Потерпиш Маринко? Кого закличеш з пацанами посидіти? Маєш кого?

Марину нудило, болів живіт. Вона мала кого закликати. Сестра прийде. Хоч сучка ще та, але сестра. Чоловік Марини місяць тому як загинув на будові. Падав з риштування, вхопився за електродріт. Ще до того як вдаритись об землю він вже був мертвий. Холєра, що ж так зле мені? Марина схилилась над тазіком, її нудило, потім заплакла.

Палата була чистою. Але маленькою. Чотири породіллі в маленькій палаті. «Совітський» мед-жах, але інакшого і не було. Тому було нормально. Корпус, побудований ще австріяками, пам’ятав багато. Тут був колись госпіталь для ветеранів першої світової. Потім недовго тут правила радянська влада, потім німці і їх порядок. Може тоді тут ненадовго стало так як мало бути в справжній лікарні? Казали що вікна і двері тут ще від Габсбургів, а операційну Гітлер дарував. Ну сміялись, але доля правди в цьому була.

Це була і лікарня, і «роддом» і кафедра медінститу. Годували нормально, Марина третій тиждень лежала і вже знала всіх студентів і докторів в обличчя. А як же ж, кожного тиждня під час обходу, групка майбутніх акушерів-гінекологів як зграя горобців набивалась в палату слідом за своїм викладачем. От тоді насправді було тісно. Скільки студентів на один квадратни метр? Порахувати не зміг би ніхто.

Розділ 2

1986

Доброго дня дівчатка. Сьогодні я тут керую тими оболтусами – черговий доктор акушер-гінеколог Первачевський Мирон Адамович, представився доктор. А то мої бездарі, лодирі і прогульщики з групи АГ-3. Стденти загомоніли. Половина з них були чорні. І було дуже дивно чути як вони гомонять між собою англійською. Троє – араби, їх мова була ще дивнішою. Первачевський почав обхід палати. Доктор запитав у кожної з пацієнток як у неї справи.

Підійшов до Марини: - ну що Мариночко? Ти вже третій раз? Маєш все знати. Ти вже опитна. Як животик? Не болить?

Та так, майже не болить. Трішечки. Зранку.

Ну файно, файно. Зара медсестра підійде, зробить укольчик і все буде ліпше чим файно. Так Мариночко? Так?

Ну та так докторе, та так.

Доктор Первачевський, Первак – як його прозвали колеги, посміхаючись золотим зубом швидко пішов в наступну палату. Студенти зграйкою за ним. Чого він встигав навчити студентів? Чогось.

За пів години зайшла медсестра з квасним, підпухшим обличчям і зробила болючий укол. Тут в Марини і почалось катання «на конях», чи «на човнах». Відходять води і знову так болить, встигла подумати Марина. Світло вимкнулось.

Так Зіна, доктор зайшов в кабінет старшої медсестри. Давай Зіна, там зара Марина буде родити, анастезіолог вже в залі, я йду туди. Ти бігом, бігом. І піди по дорозі в 20-ту палату, скажеш бабам що тут в одної роженіці молока нема, треба буде новонароджену дитинку погодувати. Віднесеш їм «клієнта», ха-ха-ха! І та алкоголічка вже пішла? Та що з мертвонародженим? Пішла вже? Я її зранку виписав, вона мала підписати там папери. Підписала?

Пішла вона, пішла Мирон Адамович. Все вона підписала. Ви б бачили які за нею синяки прийшли, то капець! Друзяки її забрали. Старша медсестра голосно засміялась - заржала.

От же ж коняка, подумав акушер. Кобила. Упс, що то закололо збоку? Первачевського вже не раз щось кололо але він на це не зважав. Небуло часу, ну ні секунди небуло.

Зінка, напишеш мені ще відмову від дитини. Тут нині одна точно відмовиться, ну ти знаєш яка. Підпишеш там щоб подібно. Пойняла? Всі папери щоб були - подібно! Доктор з медсестрою на цей раз засміялись разом. Заржали.

Доктор потер рукою бік і «побіг».

В вухах шумів вітер, очі було відкрити важко. Марина тихенько застогнала.

Молодець Мариночко, молодець. Говорив доктор Первачевський. Марина спромоглась відкрити очі. Мирон Адамович сидів поряд,міряв Марині пульс. Чи робив вигляд що міряє?