Глава 11. Майже нормально

Майже нормально

Уранці Кейл прокинувся за звичкою рано. Дім тихо гудів життям: десь працювала система кондиціонування, за вікнами шуміло місто.

Він спустився вниз по воду й завмер на сходах до вітальні.

Ель швидким кроком ходила між кухнею та холом, одночасно розмовляючи по комунікатору й гортаючи напівпрозорі вікна з формулами, схемами потоків і моделями плетінь, що зависли в повітрі. Один зі студентів на відеозв’язку виглядав так, ніби ще трохи — і почне молитися всім відомим богам науки й магії водночас.

— Майк, якщо в тебе розвалюється структура, означає, що ти десь зламав логіку зв’язків, а не «поле поводиться дивно», — втомлено промовила Ель, на ходу застібаючи піджак. — Ні, не чіпай основний контур. Я серйозно. Просто перебудуй послідовність вузлів через паралельну в’язку… так, ось так.

Вона різко махнула рукою, і частина голографічних вікон згорнулася в тонкі світні лінії.

Лише після цього Ель помітила Кейла.

— О, привіт, — кинула вона цілком буденно.

На секунду зависла, намагаючись пригадати, куди поклала комунікатор. Виявила його в себе в руці, важко зітхнула й знову повернулася до розмови.

— Майк, я буду в кампусі за п’ятнадцять хвилин. Просто нічого не зіпсуй ще дужче до мого приходу.

Вона підхопила сумку, з якої стирчали планшети, якісь роздруківки та накопичувачі даних, дійшла до дверей, потім раптом обернулася до Кейла.

— У холодильнику їжа. Шейн, найімовірніше, ще спить. По можливості, меблі не пересувати, викидів не влаштовувати.

Не чекаючи відповіді, Ель активувала контур і просто зникла. 

У домі знову стало тихо.

Кейл ще кілька секунд стояв, намагаючись осмислити побачене.

Минуло годин п’ять щонайбільше.

Вона взагалі колись відпочиває?

Поміркувавши, Кейл вирішив, що це явно питання не його рівня складності, взяв у холодильнику пляшку води й пішов досипати далі. Навіть дракони іноді воліють не втручатися в природні процеси самознищення трудоголіків.

—

В аудиторії МТІ панував звичний керований хаос. Над рядами столів висіли голографічні моделі плетінь, студенти нервово перемикали проєкції, хтось сперечався з асистентами про стабільність розрахунків потоків, хтось намагався в останню мить виправити структуру своїх формул, поки установка остаточно не схлопнулася просто під час захисту.

Ель сиділа за столом комісії, гортаючи матеріали чергового проєкту й роблячи позначки. Теоретично вона мала уважно слухати доповідь про багатошарову трансфігурацію енергетичних контурів.

На практиці думки вперто поверталися зовсім не туди.

«Які ще, до демонів, обійми?»

Вона роздратовано поставила чергову позначку навпроти чужої схеми.

«Ти серйозно, Ель? Тобі більше трьохсот років. Ти пережила війни, полювання на фейрі, пару державних переворотів і Шейна в підлітковому віці. І ось це тебе вибило з колії?»

Перед очима зовсім недоречно знову сплило вчора. Ель насупилася ще дужче.

«Він просто розгублений хлопчик із важкою травмою і проблемами розміром із континент.

А ти поводишся так, ніби тобі знову шістнадцять…

Ніби знову читаєш погані романи замість наукових журналів, будуєш шалені в’язки з контурів, яких ще сама цілком не розумієш, збираєшся на свій перший бал… і все ще думаєш, що він колись подивиться на тебе по-іншому.»

— Професорко Ештер? — обережно покликав студент.

Ель кліпнула й зрозуміла, що останні секунд тридцять дивилася в одну точку повз його проєкцію.

— У вашої моделі нестабільна структура зв’язків, — миттєво відрізала вона, навіть не дивлячись у розрахунки. — На третьому каскаді потік почне жерти сам себе. Переробляйте.

Студент зблід.

Ель втомлено потерла перенісся.

Робота. Ось що зараз важливо. Робота хоча б не намагається раптом обійняти тебе посеред екзистенційної кризи. Хоча, зважаючи на специфіку МТІ, гарантувати це теж було не можна.

—

Тим часом Шейн влаштувався з комунікатором просто у вітальні Ель. На журнальному столику громадилися кухлі, якісь записи, відкриті вкладки з презентаціями й недоїдене печиво, а над диваном висіло кілька голографічних вікон з учасниками його чергового онлайн-тренінгу.

— Отже, панове, ключ до успіху не в силі. Сила є в багатьох. Ключ у тому, щоб правильно керувати потоком, — натхненно віщав Шейн, походжаючи босоніж кімнатою з кухлем у руці. — Магія, бізнес, стосунки, політика… усе це працює за одними й тими самими законами. Ти або контролюєш потік, або потік контролює тебе.

У вікнах уважно слухали люди найрізноманітніших видів і віку. Хтось конспектував, хтось кивав із украй серйозним виглядом, а один особливо вразливий чоловік вже дивився на Шейна так, ніби той особисто відкрив йому сенс життя й секрет фінансової незалежності водночас.

— Ось ви смієтеся, а, між іншим, уміння правильно ховати енергетичний фон одного разу врятувало мені життя, репутацію і три дуже дорогі костюми водночас, — продовжив він цілком серйозно. — Уявіть ситуацію: дипломатичний прийом, ревнивий чоловік, нестабільний артефакт і я в епіцентрі чужих неправильних рішень…

Він зробив драматичну паузу.

— І ось що я вам скажу. Якщо ваше поле волає на весь квартал: «Я зараз нервуюся й накою херні», перемовини зазвичай минають не надто успішно.

У кількох вікнах пролунав сміх.

— Тому сьогодні ми вчимося двох найважливіших речей. Перше: не фонити як аварійний реактор. Друге: створювати правильне враження. Іноді впевненість — це просто добре поставлене поле й уміння не розвалитися обличчям у паніку раніше часу. Світ тримається на цьому куди міцніше, ніж хотілося б визнати.

Він клацнув пальцями, виводячи в повітря схему потоків енергії.

— Більшість намагається або задавити силу всередину, або навпаки «заспокоїти» її. І те, й інше зазвичай закінчується паскудно. Потік не можна ламати. Його треба перенаправляти. Як річку. Або громадську думку.