Глава 8. Паралельні процеси

Паралельні процеси
Шейн методично змішував напої на кухні й думав. Адже сьогодні на нього чекало цікавезне завдання.

Іноді життя підкидає такі сюжети, що навіть у нього, затятого любителя дивних рішень, на секунду зависає система. Ось, наприклад, сьогодні: він вчитиме дракона. Справді вчитиме. Світ остаточно збожеволів.

Час було наводити лад у його полі. Зараз воно било на всі боки, як несправна електростанція, і це, м’яко кажучи, впадало в око. За роки без сили хлопцеві просто не було чого приховувати. А тепер ось є. І, раз вже так склалося, доведеться врешті згадати, як подавати нормальну інформацію під виглядом звичної феєричної маячні. Зазвичай він робив навпаки. Від цієї думки одночасно ставало весело і трохи не по собі.

Паралельно ж потрібно перевірити одну неприємну гіпотезу. Як саме витікає енергія крізь мітку. Уночі вони з Ель вже розібрали базову картину, але теорії без практики коштують приблизно стільки ж, скільки твори в закритій шухляді. Доведеться дивитися наживо: фрагментарно розбирати малюнок поля, ловити відхилення, відстежувати динаміку потоків.

Колись він вважав це рідкісним задротством. Сидіти, вдивлятися в шари, колупатися в структурах, як ботанік із мікроскопом. А тепер ось сам стоїть на кухні з кухлем і планом провести, можливо, найкорисніший «тренінг» у своєму житті.

Іронічно. Навіть трохи прикро за бренд.

—

Яскравий промінь сонця, що пробився крізь нещільно засунуті штори, ковзнув обличчям Кейла, змушуючи його примружитися. Він розплющив очі й кілька секунд просто лежав, намагаючись усвідомити, де він. М’яке ліжко, тихий дім, відсутність кайданів і пронизливого холоду — усе це було надто незвично, щоб одразу прийняти за реальність. Голова була ясна, хоч і з легким післясмаком Гіннесу.

Кейл підвівся, потягнувся, відчуваючи приємне поколювання в м’язах. Підійшов до вікна. Унизу розкинулося місто, залите ранковим світлом, що гуло пробудженим життям. Він відчував, як енергія світу проникає крізь нього, вже не приголомшуючи, а радше бадьорячи.

Відчинилися двері його кімнати, і на порозі з’явився Шейн із усмішкою, що сяяла, як ранкове сонце. На ньому був трохи ексцентричний спортивний костюм із незвичними візерунками, а в руці він тримав кухоль, над яким здіймалася пара.

— Доброго ранку, сонько! Як спалося? — життєрадісно вигукнув Шейн, простягаючи Кейлові кухоль, повний духмяного напою. — Це, так би мовити, еліксир бадьорості. Суміш трав, магії та дрібки моєї особистої харизми. Спробуй — одразу відчуєш, як світ заграє новими фарбами!

— Ти серйозно? — скептично спитав Кейл.

— Звісно! — Шейн підморгнув. — Почнемо з основ. Наприклад, як правильно візуалізувати свої цілі. Ти коли-небудь пробував уявити себе, не знаю, на вершині гори, із сяйливою аурою, у променях слави?

Кейл відставив кухоль.

— Боюся, останнім часом я візуалізував лише їжу та спосіб вибратися з чергової клітки. Сяйлива аура — це щось нове.

Він опустив погляд на свої руки, де досі були помітні шрами від кайданів.

— Ось, бачиш! — Шейн ляснув у долоні. — Ти вже на правильному шляху! Треба змінити фокус. Уяви, що твоя аура — це щось, що ти можеш контролювати. Як воду в джерелі. Можеш відкрити кран на повну, і вона бризне фонтаном, а можеш прикрутити, залишивши лише тоненький струмочок. Спробуй зараз. Зосередься на цьому відчутті. Відчуй свою силу, а потім… почни її стискати. Збирати всередину себе.

Кейл скептично подивився у відповідь.

— І навіщо мені це, власне, робити?

— Щоб не фонити на три квартали, виблискуючи як різдвяна ялинка й збиваючи роботу всій навколишній техніці, яка вся на потоках енергії. У тебе поле зараз — це натуральне світлове шоу. За межі будинку воно зараз не виходить лише тому, що на самому будинку стоїть контур, і не один, а раніше Ель гасила це щастя за тебе. Але схема не те, щоб робоча на постійній основі. Ну що, спробуєш?

Кейл насупився, але не міг не визнати, що певна логіка в цьому є. Для певності глянув крізь потік. Краще б не дивився. Власне поле дивитися важко, але й того, що він побачив, вистачало з головою.

Кейл неохоче кивнув і прикрив повіки, намагаючись виконувати вказівки. Він відчував потік енергії, який завжди був частиною нього, але після довгих років придушення той більше не слухався як раніше. Керувати самим потоком він міг майже інстинктивно. Проблема була в іншому: утримувати його всередині й не давати полю розтікатися.

— Воно… опирається. Хоче вирватися.

Шейн кивнув і усміхнувся.

— Звісно. Його довго придушували ззовні, а тепер воно відчуває свободу. Але справжня свобода — в контролі, Кейл. Не у відсутності меж, а в умінні самому їх встановлювати. Уяви навколо себе невидиму сферу. Вона не дає твоїй енергії розтектися на всі боки. Вона її збирає, концентрує. Відчуй, як ця сфера стискається, підтягуючи за собою весь надлишок.

Він уважно спостерігав за Кейлом, його погляд, здавалося, проникав крізь структуру поля, шукаючи потрібні патерни.

Повітря навколо Кейла замерехтіло, а потім повільно почало вщухати, ніби хтось вимкнув невидимий прожектор.

— Чудово! Це перший крок, — Шейн усміхнувся. — А тепер, поки ти тримаєш це поле, спробуй… уявити, що воно стає менш помітним. Не слабшим, а саме менш помітним. Як нічний хижак, що зливається з тінями. Не видавлюй енергію назовні, а навпаки — поглинай.

— І як це виправить ситуацію? Я не зможу так постійно, — спитав Кейл, поступово освоюючись із новим відчуттям.

Шейн усміхнувся.

— Зможеш. Готовий закластися, ти просто раніше не помічав, як це відбувається. Може, саме ховати ти й не пробував, але навичка вкрай корисна, зайвою не буде. Тож потерпиш трохи, а потім система перебудується під задану тобою конфігурацію.

— Потерпиш — це скільки? Мені, якщо на те пішло, час від часу треба спати, а я не зможу тоді…

— Та боже, не нуди. Я просто зараз не знаю, яка межа в тебе оптимальна, не факт, що ти з ходу поставив нормально. Треба трохи потестувати, подивитися. Знаєш, це як нове взуття: перед купівлею варто приміряти й пройтися, — хитро всміхнувся Шейн. — Ти, до речі, відвар-то випий, бо стигне. Холодний він гірший, зате похмілля знімає на раз-два.