Глава 5. Шейн

Шейн

Наступний день для Кейла почався з того, що десь за дверима його кімнати здійнявся галас. Судячи зі звуків, з першого поверху. Точніше, кричали двоє. Очевидно, одне на одного.

— …ти хоч тямиш, що робиш узагалі? Як Калеб узагалі вмовив тебе вписатися в цю справу?!

— Блядь, Шенні, не горлай, а що я мала робити? Він десять років ганявся за цими виродками!

Потім Шейн видав те, що змусило Кейла трохи підвести брову:

— Еллі, та тепер кожен собака знає, що це ти їх здала. На тому відео, яке злили в мережу, як божий день видно, як ти накастувала ліс лез на тих хлопців, які стріляли Калебу в спину. Це грьобаний триндець, жінко.

— Лайно трапляється, там було не встежити, хто що знімав, знаєш-но!

— Та не в цьому ж річ, не треба було в принципі лізти. Хай би твій малолітній Бетмен сам ловив свою мафію! Ель, кожен знає, де ти працюєш, і майже кожен — де живеш. Якщо Грейд не пришле нікого по твою душу, то я райдужний єдиноріг!

— Яка турбота, я прямо вся розтанула!

— Ти, звісно, ще та дупа, Еллі, але я якось усе-таки звикся за ціле життя, що ти в мене є, і хотів би, щоб ця константа збереглася.

— Ага, я теж тебе люблю, але порада твоя — лайно рідкісне, придумай ще.

Шум стих, лишивши по собі тільки глухе відлуння в тиші будинку.

— Ліс лез… — прошепотів він, пригадуючи слова Шейна. — І це вона вчора казала, що їй треба більше тренуватися?

Куточок його губ здригнувся в легкій, майже непомітній усмішці.

—

Він вийшов з кімнати і спустився у вітальню. Ель сиділа на дивані, підтягнувши коліна до грудей, і дивилася кудись убік. Її обличчя було задумливим.

— Що ж, гадаю, я щойно мав честь заочно познайомитися з Шейном, — сказав Кейл, зупиняючись за кілька кроків від неї. — І, здається, дізнався значно більше, ніж збирався.

— Ти сильно образишся, якщо я скажу тобі йти в дупу? — беззлобно пробурчала Ель.

— Йти в дупу? — голос рівний, без образи, з легкою усмішкою. — Гадаю, це твій спосіб сказати «доброго ранку».

Вона зітхнула.

— Погані новини, все таке… А Шенні зараз повернеться, в аерокарі рюкзак забув.

Виглядала вона відповідно: засмучена, трохи пом’ята, з похмілля.

— Як спалося? Ми тебе розбудили? Вибач, забула, що не можу тут горлати. Учора ж глушилки познімала і забула.

Усмішка вийшла ніякова.

—

Двері грюкнули, і в прорізі справді з’явився Шейн. Його образ ідеально відповідав опису Ель: накачаний рудий мужик з волоссям до плечей і тижневою щетиною, у яскравій, аж очі ріже, сорочці навстіж і бриджах.

— Слухай, ну давай хоч відпустку візьмеш, заради всього св… — почав було Шейн, але його погляд тут-таки впав на Кейла, що стояв біля дивана, де сиділа Ель.

Він зупинився. Оглянув його уважно. Погляд на секунду затримався на золотих очах — і Кейл майже фізично відчув, як той складав картинку.

— Оце так… — протягнув Шейн.

А потім його обличчя розпливлося в широкій, абсолютно обеззброюючій посмішці, зовсім не схожій на ту, що звучала в його голосі хвилину тому.

— Привіт. Радий знайомству, Шейн Ештер, брат Елейн.

Він простягнув руку.

Кейл відповів на рукостискання, відчуваючи силу в хватці.

— Кейл. Просто Кейл.

Золоті очі уважно ковзнули по Шейну.

— І мушу визнати, твоя сестра вельми точно тебе описала. «Золотце», як не глянь.

Руді зареготали. Синхронно. Обоє. Напевно, це сімейне.

— Ель, ти б хоч попередила, що хлопця завела, ну хто так робить, га? — весело обурився Шейн.

Ель закотила очі.

— Та вгамуйся ти, паскудний жарт, чому твої фантазії завжди тільки в одному напрямку?

— Гадаю, тобі варто бути обачнішим у своїх припущеннях. Моя поява тут має значно прозаїчнішу причину, ніж те, що ти, вочевидь, уявив, — з усмішкою сказав Кейл.

— Яка мова, яка манера, браво! — Шейн театрально поплескав у долоні. — Ель, ти на якому складі антикваріату його відкопала?

— На аукціоні, — тут-таки відповіла відьма, не відриваючи погляду від брата.

— Га?

— Не на складі, а на аукціоні.

Вона дивилася прямо.

Веселість з обличчя Шейна сповзла майже миттєво.

— Чорт… У мене купа версій, і всі вони одна гірша за іншу. Еллі, розкажи по-нормальному, — він перевів погляд на Кейла. — Вибач, чувак. Я не так зрозумів. Без образ.

Кейл спостерігав за цим обміном, відчуваючи, як учорашні слова Ель почали обростати деталями. Він коротко кивнув, приймаючи вибачення.

— Заспокойся, Шенні, все нормально. Ну, наскільки це взагалі можливо, — пробурчала Ель, відкинувшись на спинку дивана.

Вона глибоко вдихнула, ніби збираючись з думками.

— Коротше, я купила його там. На аукціоні. Я тоді вирішила, що це чудовий шанс зробити щось правильне, — вона махнула рукою в бік Кейла. — Тож цього бідолаху я просто викупила, щоб його не вивезли невідомо куди, поки чекаю на кавалерію. Він був одним з товарів, виставлених на продаж. На додачу до комплексу відмінниці в мене, схоже, ще й комплекс рятівника.

Ель знову подивилася на брата.

— І, до речі, Калеб дуже вдячний мені за допомогу. Зайди до нього якось, він буде радий.

Шейн повільно кивнув. Його погляд метався між сестрою і Кейлом, обличчя ставало все серйознішим.

— То ось чому ти останні дні була така… накручена, — пробурмотів він, проводячи рукою по волоссю, куйовдячи його. — Але все одно ти вляпалася по самі вуха, Еллі. Ліс лез, аукціон… Ти хоч розумієш, що ти не Калеб і не Джеймс? У тебе немає цілого відділу, щоб прикривати твою дупу.

Він замовк, потім знову подивився на Кейла — вже з відтінком поваги.

— Вибач ще раз, хлопче. Тримаєшся ти вражаюче. А тим виродкам… добре, що їм дали відсіч, — він похитав головою і перевів погляд на сестру. — До Калеба зайду, якось. Якщо в нього там ще є час на тлі всіх ваших подвигів. І взагалі, він сам місяцями не пише, зануда мала, запрацювався вкрай, геть як ти, — пирхнув Шейн.