Глава 1. Аукціон

Аукціон

«Аурум» не значився в жодному реєстрі й не потребував вивіски. Потрапити сюди можна було лише за запрошенням, та й то якщо твоє ім'я встигли перевірити, оцінити й визнати достатньо вагомим.

Вниз вела одна шахта й один ліфт. Кабіна йшла без поштовхів і без звуку, і про глибину можна було судити лише за цифрами над дверима: мінус дванадцять, мінус двадцять, мінус тридцять один. На нижньому рівні гостей зустрічали не охоронці, а арки сканерів, такі тонкі, що їх легко прийняти за частину інтер'єру. Вони мовчки читали запрошення, відбитки пальців і все, що вміло записувати, і тому, хто пройшов, лишалося тільки гадати, що саме з нього зняли. Запрошення на ім'я леді Ігрейн Дрім арка проковтнула без затримки. Поле теж: холодне, фейське, правильного малюнка. Справжнє лежало глибоко під ним, прикрите легким мороком, як макіяжем, і помітити його міг лише той, хто знав, куди дивитися.

Далі йшов коридор із темного скла, без вікон і без покажчиків: ті, хто сюди приходив, дорогу знали.

Підземний комплекс дихав стерильною розкішшю. Зала турніру була скляною: столи з темного скла, над ними безгучно пливли панелі ставок, і цифри змінювали одна одну без поспіху, як показники приладів. Світло не падало звідкись. Воно просто було, рівне й холодне, без тіней. Повітря фільтрували так ретельно, що лишилося одне: запах озону, сухий, майже електричний.

Леді Дрім сиділа за фінальним столом, відкинувшись у кріслі так, як сидять люди, яким давно не буває нудно, і тому вони вміють нудьгувати з шиком. Чорна сукня, закрита біля горла, з вирізом-краплею трохи нижче. Руде волосся прибране бездоганно. Келих біля правої руки вона не піднімала жодного разу. Сьогодні їй належало бути жінкою, яку запам'ятовують з першого погляду й тому не намагаються роздивитися глибше. Працювало.

Праворуч ліниво цідив віскі сивий джентльмен, у якого тридцять років гарного життя склалися в добродушність. Тім Шейді грав тут уже другу годину й жодного разу не виграв більше, ніж слід, щоб його не помітили. Програвав він теж із гідністю. За спинкою крісла леді Дрім мовчки стояла її супутниця: тонка, в темному, з таким бездоганним браком виразу на обличчі, який роками тренують лише ельфи.

— Ти усміхаєшся, — сказав у голові голос Беля. — Не треба. Ти зараз жінка, яка давно й глибоко клала на все це.

Леді Дрім підняла брову рівно настільки, наскільки дозволяла роль.

Усе почалося не з казино, а з Калеба. Він прийшов увечері й попросив про послугу, а йому вона не відмовляла ніколи. Шеф міської поліції давно йшов слідом за людьми, які торгували чим завгодно, включно з тими, ким торгувати не можна, і йому потрібна була своя людина всередині. Вона погодилася, не дослухавши до кінця. Але під власним ім'ям в «Аурум» її б не пустили: в ігрових домах її знали, і без жодного захвату, бо грала вона так, що закладам краще було б не бачити її взагалі. Тому вона набрала старому приятелю. Белю. Впливовий демон із Меридіана, тієї самої столиці. Здавалося б, яке столиці діло до Мідгарда? Але зірки зійшлися вдало, зібравши потрібних людей із потрібними зв'язками в потрібному місці. Торгувалися недовго, але азартно, як і завжди. За один вечір він зробив їй нове ім'я, потім прислав своїх людей для прикриття, а перепустку до закритого залу дістав його дядько Асмодей. Калеб знав, звідки це все взялося, і заплющив на це очі: зараз важливіше було прикрити лавочку, а не дотримуватися чистоти й відмовлятися від допомоги демонів.

Вона грала так, як уміла завжди: рахувала. Колоду, виходи, відсоток на рівері, чужі руки. Ліворуч сиділа повна дама. Навпроти чоловік у сірому ховав очі за скельцями окулярів і дихав надто рівно. Одного разу леді Дрім дозволила собі допомогти: не думкою, а тиском, ледь зсунувши в чужому обличчі впевненість на волосину. Рівно настільки, щоб людина сама вирішила, що скинути зараз краще. Він вирішив.

Тім підвівся, пробурмотів щось про вбиральню й розчинився в натовпі. Програму писала вона сама, вночі й на нервах, а зараз її запускав Тім: вона мала не ламати захист Аурума, а повільно роз'їсти його зсередини, поки ніхто не помітив. Хвилин за двадцять у каналі з'явився Бель, і голос у нього вже не був лінивим.

— Ештер, воно їсть задовго, а довго означає помітно, а помітно має бути правильно.

— Воно якраз і є правильно помітне, Флай, неправильно це швидко й каскадом.

— Так от, треба було щось середнє між каскадом і черепахою, знаєш.

В останній роздачі в дами ліворуч був тремтячий мізинець і нічого за ним. У леді Дрім пара шісток і тридцять один відсоток на те, щоб закрити стріт. Вона знала, що дама блефує. Закривати нічого не довелося.

Оплески були чемними й дорогими. До столу вийшов розпорядник турніру, літній, у бездоганній жилетці.

— Вітаю, леді Дрім. Двісті мільйонів кредитів. За традицією дому переможець може витратити виграш одразу, на торгах унизу: карту вже виписано на ваше ім'я. Але можна й вивести на рахунок, це теж дозволено.

За столом хтось видихнув. Двісті мільйонів тягнули на бюджет невеликої країни.

— Витрачу, — сказала леді Дрім.

— Останній лот завжди найцінніший, — сказав у голові Бель. — Ставлю на ботів.

— Та знаю, тому й допомагаєш, — відповіла вона, не ворухнувши губами.

— Як ти можеш, я як порядна людина допомагаю праведній справі й вашій звитяжній системі правопорядку чинити добро моїм дорогоцінним колегам по цеху з Піднебесної імперії, — реготнув він.

— Угу, звісно, взірцевий громадянин, тільки роги стирчать, — подумки пирхнула вона.

— Ти, до речі, не відволікайся, іди торгуйся, Ештер, на тебе чекають великі справи.

У залі внизу торги йшли вже третю годину. Зала-амфітеатр спускалася вниз концентричними ярусами, і кожен ярус відділяла від сусіднього смуга темного скла. Над рядами пливли панелі лотів, а золоті таблички з номерами здіймалися й опускалися, як брижі. Публіка тут була іншою: тихішою, без келихів, з обличчями, на які не хочеться дивитися довше за секунду.