70

МАКСИМ 

Ця поїздка вимотала нерви, тіло й душу!

Спершу мене водили за ніс, а потім, як паршиве кошеня штовхнули мордою в лайно, в небажанні ставити підпис без присутності нового власника автосалонів. Довелося Пиптика чи Пупсика, як там його звеличують поза очі, в чорта-біса, чекати... Добре, що Макар був поруч, позаяк я б вже збув ті салони по дуже низькій вартості! Мля...

Взагалі не розумію цього вибрику в голові того йолопа! Та, хай вже... Дійшли згоди, збули-здали...

Тепер в банк.

А потім виникла ідея...

В Україну прилітаю рівно через 3тижні, але з Борисполя одразу у Львів. Літаком.

Квартиру, яку мав у місті, продаю. Вона мені більше не потрібна. Але купую котедж у Карпатах: гірське повітря, трави, квіти... Сніжні зими, а отже лижі й санки... Часу на це йде не багато й не мало: якихось 20 діб.

При зустрічі з продавцем, як правило, запитую чого продає.

-З жінкою розходимося. - Недбало кидає мені. - Майно ділимо в купюрах.

-Це такий жарт? - Мене ступорить. 

-Ох... - Зітхає. - Знаєш, друже... Ці жінки такі коварні с..! Спершу каже "кохаю, люблю", потім "я вагітна", а після кількох років подружнього життя руками розводить, мовляв, "вибач, не від тебе"!..

Дивлюсь на нього... і язик до піднебіння прилипає – а, що, якщо він правий???

І мене накриває – ніби хто рожеві окуляри з очей зняв! Згадую свою вчительку на Хрещатику з якимось перцем, потім Її ж ледь не під ручку з іншим біля її будинку вночі, а зараз... оте лезо для гоління в ящику її тумби й пачку... 

Цей чоловік стоїть переді мною, та я ніби в дзеркало дивлюсь – бачу своє обличчя. 

Купівлю здійснюю, але в той самий день закриваюсь в цьому... маєтку і...

Що я роблю, нах..?! Чи правильно все це???

Пляшки зі спиртним в наявності і я... забуваюсь. На довго. Аж поки Мак не постукав у двері цієї шпаківні.

-Ей, Макс!?? - Його очі на лоб полізли від "дизайну європейських стандартів" тари зі скла... - Ти що, знову за старе?

-Умгу... - Падаю в крісло перед панорамним, як бог на Олімпі зі склянкою в руці.

Друг бере пляшку і ставить біля себе, пригубивши для зняття проби.

Розмова наша коротка, але вона вивітрює з мізків всю пилюку, що туди набилася за останні місяці життя...

-...Яка нахрін різниця тоді, чию дитину носить, якщо вона тобі потрібна? Вона в шлюбі? – Ні. 

-Не знаю цього напевно. - Сичу у відповідь.

-То дізнаємося... - Дістає смартфон з кишені жакета. Телефонує. Називає Її ім'я, по батькові, місце роботи і слово "пробий".

-Не пий більше. Завтра до обіду знатимеш все про свою пасію. Сьогодні... вже 22.00. Відбій!

Він бере жакет і, як у себе дома, піднімається на верх. Дивую йому в спину:

-Хм... Макар, мля... 

-Ти чого сам?- Кидаю йому слідом. - Чого я тебе постійно бачу без неї?

-Завтра буде! - Відлунює. І додає, але вже тихіше, - я справи жінками не вирішую.

Я навіть знаю, кого має на увазі – Вітька.

Відкидаюся на м'яку спинку темного оксамиту і закриваю повіки...

День прийшов неочікувано: ніби раптовий спалах сонця освітив всю вітальню. 

Голова – як в довбня: важка, проте провітрена.

А за годину Мак прибіг з прогулянки з новиною "не заміжня". 

Мля, ніхріна не розумію...

-А дитя?

-А це вже вибач, друже, сам! Історія про це мовчить, та й мене при ділі не було. - Глум, іронія, зневага... - Маєш право на тест ДНК. Під причиною потенційного отця...

Йде до кавомашини.

- Взагалі я не розумію чого ти паришся!? Ти збув головну свою мороку, купив дачу між гір... Життя коротке й непередбачуване, Максе!? Від нього варто брати все! Й на повну! За своє потрібно боротися: глотку рвати, якщо воно того варте! Бо... Сьогодні ти його, а завтра воно тебе і ти так і не знатимеш, як міг би його прожити!.. Хрін якийсь не прийняв своє? Та може воно й не було його! А твоє там зараз сидить і, можливо, рюмси пускає?!.

Його нотації... 

Збираю мізки до купи, а точніше думки в них. І осмислюю лише одне правильно чітке: Вона зараз дійсно там, сама, а я – тут, паркет товчу. Вона вагітна, а я... пень завуальований під парубка... Можливо, Вона місця собі не знаходить, поки я випиваю дорогу спиртяку в сякому-такому палаці, жаліючи себе! 

Та нахрін все це без неї!..

- Я їду. Ключі – там. 

-А це правильне рішення... Я тут тиждень відпочину? Зі своєю. Якщо ти не проти...

Мої збори вкладаються у 5хвилинний час. Душ сюди не входить, але без нього б не отямився. 

На годиннику 10:00 ранку, коли покидаю дім.

Audi уже чекає, на задньому дворі. 

Вирулюю на гірську дорогу, а там... газ в підлогу! 

Думки... що у чорта в котлі, мля...

Якого хріна, Максе? Ти їй пообіцяв що забереш, вже чітко дав надію на спільне сімейне майбутнє, був у неї дома і... Якийсь хрін змусив тебе передумати!?? Звільнив тебе від відповідальності??? Дідько! Так ти станеш невдахою швидше, ніж банкрутом!..

Об'їздна. Тимчасовий перетин кордону проминаю швидко та безперешкодно – затримки з перевіркою документів майже не має, якихось 5хвилин лишень.

Ти ж вже був готовий до Її дитини! До ще однієї полохливої дівки, яка мала б зростати на твоїх колінах, називати татком, попри, можливо, невідомий, тобі, ген?..

Мбля, що я гадаю в пусту порожнечу!??

Педаль газу і майже не дивлюся на спідометр...

До Києва підїжджаю, коли годинник блимає 19:35. 

Набираю Ліну. Додзвонитися зумів з 5 разу, зв'язок переривається. За два десятка кілометрів до міста починається затор. Лаюся... як чоботар!

Чому, коли тобі потрібно більше за всіх, ти змушений пасти задніх?!. І ні об'їхати, ні проїхати, мать...

-Слухаю? - Чую ангельський голос сестри.