69

ЛІНА

Кастинг не проходжу. Не вдала на зріст! Та хай йому грець!

-Та тьфу на вас всіх! - Ледь не матом крию тих... низькобродих недоростків! - Зріст у мене нормальний!.. Між іншим.

Це ж треба було весь день простирчати за містом, в лісі, щоб о 19:30 тобі видали "справку", що ти не така!.. Ще й Таліну підставила – не завезла, не привезла...

Заводжу двигун Максового "Lexus". Люблю цю машинку. Вона крута. А те що її мерсік поцілував в бочину, не страшно – вирівняли, полагодили, підфарбували. Зате, як нова і без подряпин, хи-хи!

Виїжджаю на трасу. 

І все таки образливо! Ні, ну вони бачили які "дюймовочки" до них на проби прийшли? Це ж смішно! Де вони знайдуть Галю під метр п'ятдесят? Та ще з гарненьким личком та формами, щоб як у моделі?!

-Шукайте. На здоров'я... 

На моніторі беззвучно блимає невідомий номер. 

А ти ще хто?

Приймаю. 

-Слухаю? - "Вмикаю" янголятко.

-Ліно, як у вас?- Макс! Ну, слава богу!

-Емм... Ну, як у всіх. Нібито. Де ти пропав? Мама хвилюється, тато нервує. Ти з цією купівлею взагалі з котушок з'їхав! 

-...Таліна як? - Зв'язок шипить.

-А чого ти в мене запитуєш? Ти можеш і їй зателефонувати!

Кілька секундне мовчання. 

-...Можу. - Витискає ніби рот на зв'язках! 

-Макс, коли ти приїдеш? ...Агов!? Бразе??? 

Дідько, зв'язок обірвався??? Чи відключився?

Ммм..! Я роздратована! І зла!..

К чорту! 

До Таліни!..

Паркуюсь на території жк. Мене тут вже знають, охоронці впускають без вагань. В моєму випадку, головне ширше посміхнутися та війками хлопнути... 

Заходжу в квартиру без стуку – двері виявилися не замкнені.

Тихо. Тільки вода у ванній шумить.

- Таліно Сергіївно? - Гукаю в пусту квартиру. 

 Її речі розкидані по підлозі: розстібнена сумочка під ногами, просто перед порогом вхідних дверей; босоніжки – один під тумбою, інший біля дверей ванни; літній піджак на підлозі коридором далі.

Несподівалася я побачити безлад та ще й у педантичної мадемуазель...

Піднімаю з-під ніг сумку та кладу на тумбу, але з неї випадають гаманці і банківські картки. ID-картка – паспорт.

Невтримуюся щоб не зазирнути. 

Ох!.. 32 роки!?? Нічого собі! І не подумала б!.. А вигляд ровесниці...

-Таліно? - Їдрин, а якщо вона там не сама?..

Прислухаюся... Стогін?

-Можна зайти? - Невже Макс був правий?

Ні... Та вона не така! Не повинна такою бути!

-Ай! 

-Таліно? - Тисну ручку дверей. Не може ж вона мене не чути!?

Я охрініваю: пар, задуха... ледь зі стелі не капає! І вона одна в цій імлі...

-Таліно! Як же?.. Стільки пари! Господи! - Хватаю рушник, який вона намагається дістати однією рукою прикриваючи груди, й накидаю на неї.

Йо...

- Потихеньку. Вилазь. От так... 

Вона – плаче, аж трясеться! Схлипує. Гаряча, розпарена... Боже, що вже в темінь сталося, щоб аж до такого себе довести?

-Шшш... заспокойся... Що сталося? Можеш розповісти? - Мене вже саму починає трясти. 

-Я... я... я так його чекала...Вірила... Я всього лише хотіла Його підтримки... А він... він... навіть не відповідає... на дзвінки. Я більше так не можу, Ліно!.. Не можу... Сил не має...

-Ти про кого? Про Макса? 

Труситься, заходиться плачем... 

-Таак... 

Боги мої, щоб аж так і через мужика!?? Та не дай бог мені такої любові!..

-Таліно... Скільки часу ти була в душі?

Її "не знаю" змушує мої мізки шевелитися з неймовірною швидкістю.

-Ей-єй-єй! Таліно!.. - Мать перемать! Бо вона різко важчає в моїх руках.

Опускаю зір – яскраво червоні краплі на білому кахлі, і мені все стає зрозуміло. 

Пффф...

Вкладаю її просто на підлогу – плитка не холодна, але якщо й так, то їй це не завадить. Сама хутко відчиняю навстіж міжкімнатні двері і тягнуся за єдиним флаконом, який має смердючий вміст і являється в полі зору: ацетон. Рідина для зняття лаку приводить її до тями, але сама вона квола й неповортка. Нічого. Це норм, для такого стану. 

Знімаю з себе сорочку, бо заважає, і похапцем стягую зі сушки ще один рушник їй під голову.

Телефон уже в руках – йдуть виклики. В невідкладну...  Вмикаю гучномовець.

-Я огляну тебе, гаразд? Все буде добре, тільки ти не хвилюйся! - Кому я це кажу? Сама ж, як ошпарена!

Всі дії роблю механічно. По пам'яті. 

Мбля, щось довго не відповідають! 

Нервую. Аж їсти хочеться!..

Таліна стогне від болю, а я... дивлюся ті місця, куди б мала заглядати гінеколог! 

-Все буде гаразд! Ми вчасно тебе витягли! Лежи! 

Таліна залишається на підлозі, а я скидаю дзвінок і телефоную подрузі.

Привітання пропускаю. 

-Леро, терміново! Прийми родичку. Потрібна машина. - Думаю "негайно" тут і казати не варто...