63

МАКСИМ

Далекий дзвінок прорізує гучну тишу, вриваючись в мої мізки важким металом. 

Розплющую очі. 

Мля, звідки в мене ця мелодія?.. 

Видихаю... Стан - що в алконавта, нах..! Наче три дні пив, не просихаючи...

Підіймаюся з ліжка й крокую до ванної кімнати. На годиннику 6:35, а від так, зачекають!..

Однак, як тільки виходжу з душа, чую ту ж саму хрінь – метал.

Якого біса в таку рань!??

Спускаюся. Ґаджет на столі. Беру. Відповідаю.

-Так Макаре!? - Гримаю, що озвірілий!

-Максе, у тебе проблема. І на вирішення її потрібен час і твоя присутність... 

Він пояснює те, чого я найбільше не очікував, але передбачав. Мля... Доведеться летіти. 

До Таліни не їду – лечу! Через офіс. Її сумка все ще там...

Дорогою з Києва заїжджаю в кав'ярню, де ми з нею колись... 

Беру тістечка. Ті самі, шоколадні. Мимоволі всміхаюся про себе згадуючи той день. І гальмую думкою, як на мене, вчасно.

Виходжу з кав'ярні до авто, та дістаю смартфон. Він падає! Мля... Чи це руки з сраки, чи мій поспіх..?

Кладу десерт в салон, не вистачало щоб ще й це на асфальті ляпом стало... 

Інша кишеня... айфон. Набираю Ліну.

-Єссс, бразе? - Відповідь затягнута, розмірена. Ось хто нікуди не поспішає! Живе в своє задоволення, займається з якимось Бадьо хрін знає чим і отримує бабло за просто так...

-Ліна, а чим ти зараз займаєшся? - Так кортить бачити оте, гарно нафарбоване ще з ранку, личко!.. А ще більше, хочеться впрягти її в реальну справу!.. Над останнім варто подумати. Самому. На часі.

Чую клацання комп'ютерної клавіатури...

-Пишуу... дооокторську... для Іввана... Є! Фсьо бразе, я готова тебе слухати!?

-Для якого Івана??? - Вперше звучить ім'я, а не прізвисько, з сестринських вуст.

-Був у мене один на минулій фортеці.

Оці її жаргони... Чорту мізки вправлять!

Викидаю з голови. Хоча...

-З медичного!?! - Дивую.

-Так, бразе. З медичного! Якщо ти ще пам'ятаєш, твоя сестра була в шані навіть у ректора! А завкафедра, утю-тю, постійно асистенткою до себе тягала! 

Микитую секунди. І тут до мене дещо доходить.

-То це ти через надмірну увагу до своєї персони мед покинула?

-А що мені було робити там, де я все знала практично, не теоретично!?. Дома в батька з матір'ю тільки про це й мова, на навчанні всі студенти органи по книжці вчать, коли я асистую хірурга!?? Це, як одинадцятикласника в перший клас перевести і дати вчити 2+2! - Її саркастичний тон приводе мене в збентеження.

-Так, стоп!.. І це ти зараз, будучи студенткою на акторському, пишеш докторську випускнику медику??? - В голові не вкладається...

-Ще й отримаю за це грошики! Не малі, кхи-кхи! - Господи, вона хоч там все правильно опише? Хоча, про це варто замовнику думати...

-Так, Ліно... Я взагалі по ділу... - Набираюсь сміливості запитати те, що мушу.

-Ага. Твоя вчителька живе сама, якщо ти з цього приводу телефонуєш.

-Ем. Як, сама? 

-Та обручка, що бачив у неї на пальці, кільце від гранати!

Що за..?

-Якої ще гранати???

-Фуххх... Ну ти й... бразе. Уявної! Відлякувати тобі подібних!.. Так що, давай, закупляй мариновані огірочки, оселедці, тортики і... галопом до своєї вчительки!..

Хрінію з її оперативності, мля... 

-Впевнена? - Чомусь не надто є бажання нарватися на якогось кавалера під дверима квартири Таліни.

-Бразе!?.. Шевели. Ластами! Поки вона не поїхала на роботу.

-Є ще щось для мене? - Питання ставлю наспіх. Хоча сам, думками, вже вимкнув нахрін телефон і побіг до Неї.

-Є. Але те при зустрічі. Біжи давай, а то двері, замість неї, поцілуєш...

Сістер перша розз'єднує нас, а я... що пацан, якому вперше пощастило на рибалці, біжу до своєї... рибки!..