61

Спати лягаю, ще сонце не сіло. 

Але хрін тут заснеш. З однієї сторони будинку вечірка в сусідів, а з іншого гучний рев газонокосарки.

Піднімаюся вже за кілька хвилин після того, як впав. Закриваю щільно вікнини. Вмикаю кондиціонер, поки сам спускаюся на кухню.

Кава? - Не лізе.

Наливаю собі віскар. Сиплю лід. Побільше. І сідаю в крісло навпроти панорамного вікна...

Думи не дають спочинку... Таліна, її вагітність... Не зникають з голови її слова "я телефонувала"... Скільки часу упущено! Скільки слів!..

 Але чорт суне своє рогате рило, дає підзатильник й штовхає мене в моє минуле... ДНК? 

Хм... Бісова ти скотина, Максе! 

Відганяю цю мурню з мізків! Нах..!

Намагаюся придумати місцину, куди можна її відвезти на певний час, поки куплю щось нормальне для нас обох. Де місця було б не тільки поспати, а й пограти з малечею в дворі.. 

Бля... З малечею... у дворі...

Мій фейс зараз,  мабуть, світиться з середини... Уявляю цю малу грудку у своїх руках. Її щирий сміх і гучний плач...

Я буду для них всім. Стану опорою, захистом, батьком і справжнім – тим, хто не втікає. Більше ніколи. Чого б мені це не вартувало! Ніколи не гляну на іншу, поки поруч буде вона – вчителька. Поки поруч будуть Вони обидві: донька і дружина.

Але якого ж нечистого так хріново зараз?  Під лопаткою штрикає, ніби прагне душу з тіла вигнати...

Дзвінок смартфона верещить сиреною. 

Хтось з роботи...

Підіймаюсь. Йду. Дивлюсь на екран: Тарас. Відповідаю.

-Леонідовичу, то що мені з жіночими аксесуарами робити? Мені Маринка вже всі мізки виклювала за ту сумку, яку ви мені в руки всунули.

-Нічого. Завтра заберу її в тебе. Скажеш Марині, що то моя.

-Не повірила! Ображенка поперлася до дому на таксі!

Видихаю... ммать. Підставив не себе так...

-Тарасе, замкни сумку в сейфі. І... вибач, що підставив. Машину евакуювали?

-Так. Страхова пішла у відмову, тож... Хлопці вже лагодять.

-Умгу... Дякую. За оперативність окремо.

-Леонідовичу, ще питання. - Він мнеться. Очевидно підбирає текст. - Це правда, що з наступного тижня ми офіційно переходимо під... Пупсика?

Мля... це прізвисько мене доконає...

-Так, Тарасе. Всі салони тепер під ним. Пупсиком, як ти виразився. Документи уже оформляють. 

-Ммм... - Скавчить. Що діти в садочку, їй богу! 

-Тарасе, є ще щось з важливих? Бо, правда, маю йти. - Задовбали й дістали...

-Тільки бар. Напитись. - Чую у відповідь.

Я б і сам не проти, та... щось не лізе. 

-Будь обережний. Носа нікуди не всунь. І... за кермо, п'яним, не сідай.  

Відкидаю телефон на стіл. Екран тухне, а отже відключився.

Переводжу погляд на бурштинову рідину, ковтаючи слину. Пити не хочу. Але душу все ще ніби вивертає, назовню... і потушити її, прилити, охолодити... біс знає чим!

Беру склянку й... виливаю. В раковину. А потім підіймаюся на гору, в спальню. Заслоняю штори і плюхаюсь на ліжко. 

Господи, як же хочеться відключитись!..