60

МАКСИМ 

Забираю ключі з бардачка й повертаю назад до ресторану. Не знаю, що я роблю не так, але відчуття змішані. Може ще зарано тиснути на Неї, вимагати чогось?

Зітхаю. Маюсь, як здичавілий, викинутий господарем пес при дорозі, от так викинутий долею і я, з колії життя.. 

В приміщенні парадом править сістер: вимагає ключі...

Дивлюсь на цю бестію і диву дивую... От що сказати тій, котра грає на твоїх нервах, як на струнних інструментах? Правильно: нічого. Бо вона знає всі твої слабкі місця і при нагоді неодмінно скорисається цим. А побитий,  минулого тижня, Lexus, це ще не привід не довіряти їй життя. Два життя, а третє ще навіть не народжене, якщо бути точним. І упередженість тут не зіграє великої ролі...

Чи варто казати вголос "не жени"?..  При тому, що навіть батько впевнено захищає цю... мадам? "Ліна прекрасний водій, Максиме! Вона не винна, що на її "головній", їй не уступив дорогу бездарний молодий чоловік, котрий навіть не змекитував подивитися на знаки своєї смуги перед виїздом на перехрестя!"

-Ну гаразд, гаразд! Вмовив. Гнати не буду, гальма трощити теж не стану... Ну, я ж не сама! Бразе, агов!.. Я все ще вмію слухати, чути і розмовляти! А ще, на відміну від декого, відповідати на телефонні дзвінки! І вчасно, між іншим!..

По очах бачу, щось задумала... І разом з от тим "не маю причин довіряти", я довіряю їй. Вірю, як собі й не лише на слово. І геть впевнений, що бере на себе відповідальність не просто так. 

Даю ключі. Зараз Таліна на першому місці. Я – потім.

Проте коли чую ще й сарказм зі "швидкісним"... Борюся з бажанням назвати їй!, номер телефону таксі...

Ліна виходе. Таліна піднімається слідом, а я... як пень серед дороги – стою і шукаю слів на підлозі. Сказати "бувай"? Це примітивно, коротко і ясно: не до зустрічі, а одразу прощай. 

-Таліно!.. - Чорт, бажання повернути Її, надто сильне! Але погляд її блакиті... ніби тримає між нами дистанцію. - ...Я не прощаюсь. 

Вона дарує мені подобу усмішки, що додає мені сил та впевненості.

Однак думка, можливо я надто тисну, озвучивши свої вимоги за столом, все ще присутня. Але інакше не можу. Та й не буду!

В залі ресторану пусто. Ми, здається, були єдині. Озираюсь навколо в пошуку бармена. Той самий хлопчина, що обслуговував нас, повертається з порожньою тацею з двору.

-Налий, будь-ласка, чого міцнішого кави? - Сідаю за стійку на високий стілець. І клепаю до купи картину майбутнього. Нашого з Таліною. Збираючи думи, по пікселю, в одну... поки офіціант булькає у склянку.

Хм...

Куди Її везти? В дім? Де минулого більше ніж болота в калюжі? Чи у батькову квартиру, де сусідські імпрези чи не щодень слухатиме?

 Кримський, мля... ти знахабнів своєю байдужістю до жінок! Вона не з тих, хто терпітиме тебе за бабло! Чи... буде?

Хробачок сумніву вперто прямує до моїх звивин... але я теж впертий. Отже... пішов він нахрін, блін!

Випиваю одним ковтком. 

Пече... Аж печінку пекучим вогнем обдало...

Хай! Мені сьогодні не за кермо, дякувати Ліні.

Це ж зараз вивідає у Неї все... До останньої хвилини зустрічей!

 Хм... Коза Ліна... Все вона кумекає, сістер, мля...

Прошу розрахунок і телефоную в службу таксі...

Додому добираюсь о 21:00. З ресторану все таки рванув до Макара. Вирішення нагальних справ зайняло не так вже й багато часу. Після нього поїхав до батьків, аби перепросити за вечерю.

-Пробачте. Не можу залишитися. - Кажу обом, відслідковуючи аристократичну вальяжність рухів сестри, яка вже сидить за трапезним столом і жує. Канапки. 

 Її погляд... черкає по мені, як лезо її ножа по маслу...

-Ліно!? - Кидаю їй через плече матері. Але мовити вслух те, що хочу просити – не наважуюся. Батькам говорити ще зарано. Мабуть. Ай, не знаю!..

-Я тюхаю, бразе! Тюхаю! - Відгукується мені. Але ж... підійти не наважиться, краса!

-Сподіваюся. - Бурчу під ніс.

Прощаюся з рідними коротко. Дякую мамі за теплу вечерю, в ємкості з собою, батьку - за добрі слова підтримки. І їду до себе. До будинку. Щоб ближче до Неї. Можливо уявна близькість мені допоможе здолати всі ті сумніви й нарешті дасть можливість свідомості зробити дискретний однозначний висновок всій загальній ситуації...