58

ТАЛІНА 

Статна красуня щось явно доводить йому не одними лише словами, а й жестами.

Її довге ледь не чорне волосся, зібране у високий хвіст, теліпається й розсипається від надмірного мотання головою. Насиченого кольору рожева сукня до середини стегна, підкреслює всі спокусливі вигини стрункої дівочої фігури, що просто приковує до неї погляд! Високий каблук, рясно всипаний камінням... Такі босоніжки я собі не дозволила лише по завищеній, на них, вартості... І сумочка-гаманець через плече, явно від якогось Louis Vuitton...

Ціпенію... Завмираю навіть поглядом!, – бо я впізнаю в ній ту, котру бачила на фото, в обіймах Максима, в інтернеті, ще тоді на корпоративі в Андрієвому ґаджеті...

Мене помічають. Обоє.

Здається, її шок в шоці з мого шоку...

Страх "віднімає" ноги, спиною повзе холодок, та я судомно набираю сміливості, зробивши максимально глибокий вдих. Вже не сховаєшся, Таліно. Отож, я приречено ступаю до столу...

Сідаю. Повільно. 

Безмовним, далеко не двозначним поглядом панянка спершу обдаровує Макса. Я – не виняток. 

Готуюся до найгіршого – слухати сцену ревнощів. 

Перед очима – підлога. В мізках – казна що. Емоційний стан – ...над прірвою...

-Ти ще маєш що сказати? - Його голос – пиха. Байдужість і бездушність. 

Гооосподи...

-Я? Здається, ні... - Чую її. Розпізнавати емоції в голосі не маю ні сил ні снаги...

А далі дії незнайомки зовсім протилежні моїм очікуванням. І я розумію, що тут відбувається щось не зовсім те, що мало б бути за сценарієм зрадженої дружини чи їй подібній.

Вона сідає поруч. З торця. І вішає сумочку на спинку стільця.

-Хочу кави. - Заявляє.

Максим спершу важко зітхає, а офіціант, як той каспер, нізвідки, являється перед очима. 

Просто пречудово...

-Ліна. - Вона протягає мені руку. Губи – в посмішку.

З недовірою зиркаю на її долоню, у намаганні збагнути що це все означає, поки вухо вловлює шум Його важкого видоху.

-Таліно, Ліна– моя сестра. 

-Х... то?.. - Здається, моїй емоційній системі... каюк!

МАКСИМ 

Таліна завмирає, як тільки зустрічає мій погляд. Але роправляє плечі і йде. До нас.

Розумна смілива дівчинка.

Сідає... 

Розгублена, бо опускає зір. Хм...

Сістер – без коментарів: активна, вражена. 

Іронізую у відповідь на погляд сестри, поки вона ошелешено лупає віями, й почергово оцінююче зиркає на нас з вчителькою.

-Ти ще маєш що сказати? - Негідно натякаю щоб залишила нас в спокої. 

А вона, замість того щоб йти, сідає поряд.

Називається "поговорили"...

"Хочу каву" кидає мені, протинаючи зором живіт Таліни.

-Каву. - Моє коротке офіційнту, який вже "намалювався".

-Можливо...

-Каву. - Зиркаю на нього з-під лоба, не давши тому мовити слово, паралельно відслідковуючи дії сестри та реакцію на них Таліни.

Покидьок ти, Кримський... коли змушуєш вчительку червоніти навіть в присутності родички...

Моя вчителька – "висне"... Ну, власне, після всього озвученого Нею, така реакція її мені зрозуміла...

Видихаю... 

-Таліно, Ліна – моя сестра. 

-Х... то? - Наші погляди...

Очі в очі. Мить. І Її обличчям скочується сльоза. Одна. Але мені це говорить більше аніж будь-яке пояснення словами Її стану.

Мбля, такого точно не чекав...

-Максе? - Чую шепіт Ліни.

Чорт, сістер, як же ти невчасно!..

Спопеляю поглядом сестру-фурію і повертаю зір своїй вчительці.

-Таліно... я не вмію заспокоювати. Але здогадуюся, як тобі... зараз. 

Ммать... Підбираю слова довше, як парфум з вітрини...

-Давай так. Сьогодні ти поїдеш до себе. Вирішиш питання... зі своїми домочадцями. Хм... А через тиждень я тебе заберу. Гаразд?

-Максе, що відбувається? - Ліна пильно вдивляється в моє обличчя, на якому проявляється не тільки подив окрім цікавості, а й насторога.

-Таліна вагітна. - Пояснюю як дитяті. - Від мене. - Додаю слідом.

-Хи... То це я скоро стану... тіткою? 

Дивую її радості. Така щира, по дитячому наївна...

Аж сам хмикаю, як... щасливий дурень! Мля...

-Я не хочу бути тягарем, чи...

-Яким тягарем, Таліно?.. Досить недомовок. - Мене вже сама ця ситуація нервує. Ми обоє "хороші", а собливо я. Якби я тоді не покинув Її саму, в тому ресторані... Якби за руку забрав із собою... не було б цих емоційних зривів зараз. Цих сцен... і безпідставних звинувачень одне одного... Це єдина помилка, через яку горіти мені в пеклі!

-Ми з тобою обов'язково про все поговоримо. Обіцяю все тобі розповісти без замовчувань і попрікань... - Запевняю швидше себе, не Її... - Я даю тобі час, аби ти розірвала свої заручини, чи... що там у вас... Якщо ти стверджуєш, що дитина від мене... Я хочу бути поруч з вами з моменту її появи у світ.

Дивлюсь на Неї, а вона на мене і... не можу сказати, що я безрозсудний, але я точно потопельник у своїх почуттях до Неї. І навіть не хочу думати про якісь там наслідки цих стосунків. За свої майже 40 ще жодного разу таким щасливим не був... І навіть якщо це дитя не моє, любитиму, як рідне, бо я без міри закоханий у його матір...

Закоханий... хм...

Вона ще ковзає зором по столі, але я вже не зважаю. В цьому дні стільки насичених подій, що... Їй варто перемкнути свою увагу на щось інше. Як і мені.

Кидаю непомітну команду поглядом Ліні, аби розважила, а сам дістаю телефон з кишені і встаю з-за столу. 

На вихід. 

До автівки...