54

ТАЛІНА 

Він веде мене до своєї автівки, а я... 

Боже милий! Ця його поява настільки неочікувана й раптова... зовсім не передбачувана! І тепер в моїх мізках справжній кавардак! Що бджоли у вулику, от так і вирізки з попередніх наших побачень перед очима... особливо останнього!  І дихання, як у спортсменки після забігу на стометрівку...

Зовсім не випадково підтримую живіт знизу – штовхає жах.

Між думами, ніби як мимохідь, чіпляю поглядом напрямок руху – "зебра", тротуар, кіоск... Розмову, його з баристою, чую, але зовсім не усвідомлюю про що вона, бо зайнята власними роздумами: чи казати?..

Проте, коли він виймає з гаманця ті 100 евро... Я пречудово усвідомлюю як може бути сприйняте ним моє зізнання... 

Мовби захлинаюся від передчуття бути відкинутою. 

- Ходімо. Авто за кілька метрів прямо. - Розумію, що це звучить для мене, та очі підняти не наважуюся. 

-Я відвезу тебе куди скажеш. 

Намагаюся кивнути, круговими рухами погладжуючи бік живота, заспокоюючи маленьку забіяку, бо тисне ніжкою десь під ребро. Мабуть чітко їй передався мій ляк...

-Ходімо. - Максим киває в сторону дороги, а я вже вловлюю на слух зміну тону його голосу: стриманий, більш офіційний аніж був. 

Хвиля неспокою проходиться з голови до ніг і вони німіють, а я втрачаю здатність перебирати ними.

Примушую себе розвернутися в сторону куди вказав. 

Йду. 

Він – поруч. Але більше не тримає за плечі, і мені від цього ще більше стає не по собі... якось холодно, зябко.

Господи, ну невже ти не міг звести нас не за таких обставин!?

Підходимо до авто. Максим відчиняє дверцята й подає мені руку, від якої несила відірвати погляд... Вмить уява домальовує образ дитяти в от цих руках...

Ковтаю. Відкладаю думи на потім. Краєм ока відмічаю – сидіння занадто низьке, а спинка полога. Тож... кладу свою руку в його долоню. 

Його рука – гаряча. А ще, попри відсутність цього чоловіка в моєму житті терміном у понад 5 місяців, – ця долоня, навіть зараз, здається мені найнадійнішою твердинею з усіх можливих опор. Господи!..

Видихаю, як тільки опиняюся, на кілька секунд, сам на сам із собою.

Боги милі, я навіть не одразу зрозуміла що сідаю в автомобіль... класу lux?  Це "luxury"! Тільки ця автівка опише стиль його життя... Винятковість, статус!.. Шик! - одним словом.

Мені здається, що такі як я сюди абсолютно не вписуються...

Окидаю поглядом салон – враження ніби я у його покоях – хвилююче інтимно, хоч шкіра, як і весь пластик довкола, світла, а аромат... – дурман. Він для мене, як допінг для наркомана!.. Не заспокоює, але збуджує до непристойності!

На мить заплющую очі, подумки вгамовую спраглі душу й тіло, бо низ звело моментом, й доволі відчутно.

Боги милі, Таліно Сергіївно! Про що ти, в дідька, думаєш?! Ще "не відійшла" від пригоди, а вже жага до кохання?.. Ага, зараз! Тут ще розмова чекає! І дуже серйозна! Для тебе!, в першу чергу...

Він сідає за кермо не торкаючи мене навіть поглядом, та я цьому... рада? Ні. Навпаки – не рада. Натомість сама зиркаю на нього, й скоріше відкрито ніж з-під вій.

Він – чіткість. Стриманість. Сама увага. Його зосередження – на дорозі, не на мені, і це хвилює мене більше ніж будь-що до цього моменту. Я все ще борюся з сум'яттям й сумнівом, від чого нерви, як найтонша волосинка – тільки торкни і... бз*ик.

Хоча... що ти втрачаєш, Таліно?

Але відповідь знаю точну: батька своєї дитини. Чоловіка з мрії кожної жінки, котрий подарував мені майбутнє, в якому я завжди бачитиму його риси... і любитиму понад усе. Понад життя!..

Його голос вривається в мою свідомість сполошивши всі мої роздуми й уяву.

- Ну? Як життя? - Запитує сухо, не відриваючи погляду від дороги. 

Мовчу. Кусаю губи. Хвилювання підіймає легку нудоту з середини. 

-Я так розумію все добре? Дитина, коханий чоловік... - Звертає кермо ліворуч і пропускає пішоходів. - Мрія кожної жінки, чи не так?

Його сарказм підбурює сльози до виходу, і я...

Не витримую.

- Це твоя дитина, Максе. - Випалюю різко. На видиху.

Мить. Макс різко тисне на гальма. Невтримуюсь на сидінні й вдаряюся чолом в панель, а в наступну мить різкий поштовх і ми влітаємо на тротуар. 

-Зі мною так не можна, Таліно! - Чую його рик крізь шум у вухах і втрачаю свідомість...