44

МАКСИМ

Дзвінок. Краєм ока бачу "ЛІНА".

Торкаю пальцем монітор.

-Слухаю. - Відповідаю ліниво, не відводячи погляду від дороги.

-Бразе хай!

Мля... 

-Я не той, ким ти мене щойно обізвала. 

-І не подумала б! Слухай, тут справа на сто тисяч!

-Що вже сталося?

-Нічого з того, про що ти міг би подумати! - Чую —всміхається. І в кого вона така???

-Ліно, я за кермо.

-Я теж на водійське здаватиму. Тут інше... Я у батьків. Вони хочуть зробити тобі подарунок на твій день народження, запитують де святкуватимеш? Вмикаю гучномовець.

Почалося...

-Не святкуватиму. - Відповідаю навмисне стомлено...

-Причини?

-Нема настрою.

-Коли  з'явиться?

Зітхаю... Як же їм пояснити, що йому ніде взятися?

-Прикмета є така: до 40 не святкувати гучно, бо старість не настане. - По переду якраз світлофор. Червоний. Тож я тисну на гальма.

-Ага. До тебе і щастя не скоро прийде, бо ти... сам знаєш хто.

-Дякую за дзвінок, сістер! 

-Почули? - Запитує явно не в мене і розз'єднує нас.

Чорт, мля... От якого дідька лисого вона чіпає моє "щастя"!?.

Споглядаю людні вулиці столиці, не забуваю зиркати на світлофор – 61... 60... 59... 58... 57... Довгий. 

Зпираюсь ліктем на дверцята... По переду єдина цікава споруда: "ЦИРК". Мимоволі згадкою лину до свого першого урока з Нею, вчителькою... Як їхав сюди в той похмурий день... А потім – всі ті зустрічі, смішно мовити – на окружній.

Мля... 

Піддаюся почуттям і в останню секунду "червоного" вмикаю поворот. Звертаю. Позаду довгий сигнал чужої автівки – неочікували. Ага, наче самі так ніколи не робили...

До будівлі під'їжджаю впритул. Глушу двигун і йду до офісу "школи".

Дзвінок спрацьовує лише за третім моїм натисканням, бо звук таки прослуховується, хоч і тихо.

Двері відчиняють вручну теж не одразу. Молода дівчина. Вочевидь теж вчителька.

-Добрий день. А... ви... до нас? 

-Доброго. Мені потрібна Таліна Сергіївна. 

-А... Зараз, хвилиночку. Уточню.  - Вона, впустивши мене в коридор "школи", йде в кабінет. Не до Таліни.

Чую тихі уривки фраз: "Аріна, вибач, там питають..." і "Зараз вийду..."

Спираюсь ліктем на рецепцію і чекаю. Вже й сам не знаю чого, бо ж ясно, як день, що Її не має...

Дівчина йде в кабінет де мала б бути Таліна, а за нею виходе... псевдонім – "Оріна". 

-О, Максюша! - Її губи тягнуться в посмішці. - Скільки років, літ і зим!..

Вирівнююсь, бо Аріна, своєю персоною, порушує межу моїх кордонів одразу ж, і зараз пальці її руки відчутно торкаються моїх, постукуючи по стільниці рецепції.

Ого! Як тут зустрічають колишніх учнів!

Від такої зустрічі не те щоб розгубився, просто доволі несподівано: фамільярність – що для мене є межею між жаданням акта і презирства водночас...

Відверто спостерігаю за її повільними діями далі...

Опора на праву ногу... Вальяжний рух вільної руки по вибитому, із зачіски, пасму волосся, з торканням шиї, а далі ключиці... Майже інтимний стогін мені в обличчя...  її зріст дозволяє це зробити і без підборів.

Оцінюю поглядом ці... дії.  На мене находить прозріння раптово — невже вони всі тут такі... голодні?

-Мені потрібна Таліна Сергіївна. - Приймаю виклик позмагатися поглядом.

-Максюш, от скажи мені. На милість... - Її рука відпускає локон і опускається на манжет мого пальто, неспішно курсує до плеча...

Хм... і камери ж не заважають?

-От нахріна тобі, такому красеню... чоловіку з багатим життєвим досвідом... ота... Таліна Сергіївна? Мг? - Її брова повзе вверх, погляд - вимога, а я...

Вперше не можу дібрати слів, аби дати належну відповідь. Та що там!? Якби вона так себе вела, тоді, на уроці... Раніше, я б залюбки скористався цією... красою. Неподалік є готель і їхати нікуди не потрібно було б! Та зараз...

Обережним рухом руки прибираю її пальці з мого плеча, не зводячи погляду з її дивно-прозорих сірих очей.

Подавляю бажання вказати... "шлях до кабінету". Сам повертаюсь до виходу.

-Ну, і так було все ясно. Американо, лате, а там і... - Чую в потилицю. Повертаю зір всього лише на мить.

От чого таке враження, що ці... німфи тільки й здатні на пліткування?

Ммать... 

Тисну "замок". Штовхаю двері...

-Вона з нового року в нас більше не пра-цю-є! - Долітає в спину коли вже збігаю східцями вниз...

Та й ммать... з вами всіма!..