39

Приїжджаю до будинку, як завжди – пізно. 

З машини не виходжу, тільки глушу двигун. 

Сиджу так... Не знаю скільки. Але неочікуваний дзвінок грубо прориває гнітючу тишу.

-Так Мак?

-Ти зараз біля будинку?

-Так. - Відповідаю без затримки.

-Давай до мене. Розмова є.

-В  такий час? 

-Відколи це для тебе 22:00 стала пізньою годиною?

Спершу видихаю, потім – відповідаю.

-Гаразд. Буду.

Впевнений, просто так Макар не тефонував би.

Дорогою до друга зупиняюся на розі вулиці, що веде до жк Таліни. 

Вдивляюся в обличчя перехожих... довго. Все ще сподіваюсь на чудо. Та... ні. 

Бовдур ти, Макс! Бовдур! На який хрін тобі тоді здалися ті колеги!?.. Ти зараз міг би бути поруч з Нею, гріти не тільки її руки, а і все тіло!..

Поруч з такими як Вона не може бути пусто. Ти, Макс, обрав свій балаган... тепер з ними й живи!

Виходжу з автівки, залишаючи її на парко-місці біля супермаркету. Сам йду в середину. По віскар...

Друг зустрічає мене у власному дворі з Арчі - чотирилапим хутряним вовкодавом, бо просто "пес" йому не пасує.

-Довго ж ти їхав. 

-Твій сарказм мій настрій не чіпає. - Відповідаю в тон.

Кілька хвилин ми стоїмо на порозі, споглядаючи,  як псина гуляє попід парканом, а потім йдемо в дім, у його кабінет...

-Тобі віскі? - Запитує, беручи до рук склянки.

-Маєш що краще? - Сідаю поруч з каміном у м'яке шкіряне крісло. 

-Розмову серйозну маю. Не під гарячі напої ведеться.

-Тоді каву. - Мої зітхання супроводжуються не менш красномовним стогоном.

-Слухай, по каву треба на кухню. Давай... Віскі.

Киваю.

Поки він наливає "гарячі", дивлюся на полум'я, що норовить вискочити за межі своєї "гробниці". 

-На мене вийшов... одна впливова особина. 

-Умгу. - Киваю. Якщо "впливова особина", то ім'я її я не почую. Адвокатська етика, мля...

-Ти ж знаєш, у сучасному світі хороших фахівців мало, а я один із таких. Мій номер навіть у верхах гуляє.

-До діла. - Мені його хизування... до місця.

-Про Хмурого чув що? - Протягує мені склянку.

Киваю, роздивляючись яскраву рідину, що омиває кубики льоду.

-Око цього покемона впало на твої салони. Він хоче їх викупити в тебе. Готовий заплатити процент зверху. - Макар, що бурильно-кранова машина – протикає мене поглядом.

Мовчу. 

-Макс, я кажу це тобі, щоб ти знав наперед свою вартість. На днях тобі мають запропонувати зустріч. 

Хитаю головою. Розумію, що сам "не випливу". Все одно зжеруть. 

-Гаразд. 

-Що гаразд?

-Хай купує.

-Макс, ти справді готовий розпрощатися з... справою покійної дружини? Взагалі, якого ти... розпустився? В тебе було все! Охорона, прислуга, люди, які тобі довіряли!..

Він перечислює, а я... готовий послати його до всіх чортів.

Охорона... Найманці, які не вберегли одне життя! Знали всі її напрямки, супроводжували до колишнього "татуся" без докорів сумління і страху переді мною!..

Люди - продажні. І чим більше ти їм платиш, тим більше вони хочуть з тебе взяти. Не бажаю зв'язувати собі життя кліткою з людських продажних тіл, бо одного разу вони розступляться, а я люблю це кляте життя.

-...Що з тобою, Максе? Від кохання мізки пухнуть? Чи що?

-Макаре, перегинаєш. - Підводжу зір.

Від скептика на його обличчі не лишається і сліду.

-Кхм... Можна дізнатися її ім'я? - Запитує.

-Ти й так гарно обізнаний.

Він відвертається. Уникає мого погляду. 

-Максе, ти був вразливим, а став врази... Ти знаєш що Вітько дружбу водить з цим покемоном? Цей слимак готовий рити під тебе. 

-Він давно риє під мене. 

-Ага. І Катька була його козирем... 

-Все. Досить. - Мені дійсно набридає ця розмова. Я підіймаюся з місця. - Хочуть салони - будуть їм салони. 

-Зачекай, є ще один покупець. Точніше...

-Макаре!.. Вони мені не потрібні. Я не бажаю ні влади, ні війни. Є купці – продавай їх нахрін!.. Буде потрібен мій підпис — дзвони.

Стакан залишаю на його письмовому столі навіть не надпивши. Сам – повертаю до дверей. 

От чомусь підозрював щось подібне. Мої передчуття ще жодного разу не підвели. Якби не моє вміння спрощувати все до мінімалізму, я б горя не знав... 

-Хто вона? - Чую в спину. 

Повертаю йому погляд. І бачу перед собою не друга – професіну хватку людини, яка готова володіти інформацією. 

-Не має значення. - Та мить подумавши додаю - Вона — інша. І поруч з нею — інший. 

Чіпкий погляд Макара на очах міняється на розчарування.

-Катька аборт зробила. - Кидає ніби між іншим.

-Вона не мою дитину носила. Якщо взагалі була вагітна.

На ту мадам стає абсолютно наплювати.

Йду. Більше не озираючись. Чую за собою його кроки, але... 

Прямую до машини. І лише на кінець не втримуюся від шпильки:

-Слухай Мак, чого в тебе болота по коліна? Ти начебто багатий чувак, а скупий на прибиральника для власної території!? На біса тобі здалися ці вузькі хідники, якщо не можеш за ними доглянути?

Обережно перестрибую місиво з болота відчиняючи дверцята свого авто. Цікаво, яка в нього реакція на мої слова? Лише всівшись за кермо, дивлюся в його сторону. Макар збентежено оглядає власний, не маленький двір, а потім повертає до мене зір.

-А я так і зроблю, Максиме! Завтра ж найму собі двірника! - Гукає не сходячи з порогу.

-Ага. Сплю і бачу. - Моє бурмотіння не доходить до його вух. 

Він тисне кнопку на пульті – ворота відчиняються. Виїжджаю...

Дома я довго дивлюся в стелю, лежачи в холодному ліжку. Шовкові простирадла, які так любила моя кохана дружина, вже давно не гріють. Навіть повітря якесь морозне, попри увімкнене, на всю, опалення. Легкі шифонові тюлі тріпочуть під гарячим подихом радіаторів, а я – змерз, як скотина серед мерзлого поля...