37

ТАЛІНА 

Поки йшла з Вадимом – "слухала" його. Але пересічна думка здихатися сусіда, вистрілила в мізки раптово.

Чомусь небажання знати цих людей вправно бере верх над маминим вкладом "людяність".

Зупиняю його, на свій подив, різко. 

-Вадиме, досить. Дякую за увагу до моїх гостей, та хай Оксану мої двері більше не обходять. 

Він дивиться на мене ніби вперше бачить, а я вперше не зупиняюся у афоризмах.

- І, знаєте... три тисячі гривень — не великі кошти. При бажанні — можна заробити. 

Морщить лоба. Не зрозумів мого сарказму? Хм...

-Перепрошую. Мені ще в крамницю. Гарного вечора вам та пані Оксані.

По дружньому торкаюся його руки і звертаю до пішохідного переходу, де якраз засвітився зелений.

Вадим позаду вигукує вибачення але мені вже якось до... одного місця.

В крамниці людно, але краще мимовільна штовханина, аніж клювання по тім'ячку сусідом.

Купую необхідні продукти, головне – паштет Масіку, й повертаюся до дому.

Масік зустрічає мене, як завжди, радісно-жалісним "Мя-ау". Ми разом з ним розкладаємо продукти, вечеряємо, приймаємо душ, а потім... вмикаємо мою улюблену комедію "Американський пиріг-2". 

Сподіваюся, я висплюся до 10:00.

...

Телефонний дзвінок. 

Лякаюся не його, а від нього.

-Слухаю? - Мої очі ще заплющені, та це не заважає пальцю провести по сенсору.

Вмикаю гучномовець.

-Талькооо! Ну, нарешті!

Що? Андрій!?? З якого дива!!?

Дідько, ну чому я не подивилася хто телефонує!??

-Талько, ти... Ти так змусила мене понервувати! - Зітхає...

Перевертаюсь на живіт, аби припіднятися на лікті.

-Андрію, якого дідька ти твориш!? 

-Що??? - Чую справжнє таке... чоловіче. Здивоване!

-По перше: ти на годинник дивився? Ще тільки 6:45! А по друге, воно ж і по перше, і по третє: ти якої нечистої приїздив до мене, і не лише до дому, та ще в день мого від'їзду зі столиці?..

Пауза. Конкретно довга. А потім...

-Таліно, може ти мені поясниш, що щойно було? Я взагалі-то хвилювався! Я був у відпустці не в Києві цілих два тижня після нашої останньої зустрічі!

-Та й був би собі у відпустці хоч вічність! - Ледь стримуюся аби не гримнути на всю звуковисотність! - Андрію, ти мене осоромив перед сусідами, ти це розумієш?.. 

Тиша.

-Якого ти гатив мої двері?.. - Чую характерне йому одному сопіння. -  Гаразд, мої тобі не до вподоби. А під'їзду?..

Важкий безповітряний видих у вухо.

-Ти реально думав, що я сиджу під дверима і слухаю, як ти сповідуєшся?.. 

Знову зітхання. 

-Ти не відповідала на дзвінки. - Бурчить ображено.

-Так! А ще – я тебе не запрошувала! Точніше, коли запрошувала, то ти відмови кидав. 

-Я так розумію між нами все?

-Так, Андрію. Між нами — все!

-Вибач за двері.

Розз'єднує. Навіть не прощаючись.

Господи! 

Втикаюсь носом у подушку і накриваю голову руками... 

-А я до останнього вірила у здоровий глузд цього чоловіка! І довіряла, як собі!!! Нахаба... - Кричу, затуливши собі рот величезним кляпом...

Це – зрив. Справжній, емоційний, ранковий, жіночий зрив.

Все. Тієї Таліни більше не існує.

Вона щойно закінчилася.