35

Тиждень по тому...

ТАЛІНА

4 січня 2020! Щасливі обличчя колег миготять перед очима наче навмисне, дратуючи мою душу.

Натягую найширшу, зі своїх професійних, посмішок, вітаючи кожну з них з прийдешнім Різдвом та усіма святами, які "тягне в санках за собою Новий рік". 

Всі іронічні смішки, (не)щирі побажання і вихваляння досягнутим не приносять радощів й на мить. Навпаки - здаються нахабством. Я б сказала навіть – грають на нервах, як ложками, а не молоточками, на гуслях, додаючи ще більшої фальші цьому масованому лицемірству...

Зі мною таке вперше, та після урочистого зібрання, я волію пошвидше сховатися у кабінеті. Рятує Марина - перша учениця за графіком.

-Як життя? - Намагаюся скинути напругу зі своїх плечей, а то ніби штанга на шиї.

-Ох... Як сказати?.. - В її очах втома і розчарування.

-Ок, я зрозуміла. Пропускаємо теорію життєвих "нах". Переходимо до розспівок.

-Уух... - Просто благання, а не зітхання.

-О'кей. Отже із "Shallow"? - Запитую її. Ніколи не тисну на учнів. Ні, то й ні.

-А... може щось із нашого, українського? Бо щось мізки зовсім не хочеться навантажувати? - Марина з превеликою надією в очах дивиться на мене.

Розводжу руками.

-Вибір за тобою. 

-Тhe hardkiss. "00.00" - Вражає мене вибором і моя самонадія повернути собі втрачений, тиждень тому, життєвий тонус, обривається ще до звучання перших звуків фонограми.

-Впевнена? - Перепитую, бо ж... Я ж так сподівалася! 

Але чую лише "Ага", і Марина бере мікрофон. 

Пісня – лиється. Кавер – шикарний, окрім вокаліза. А в мені – знову хаос. 

Собака дика! Коли ж "воно" пройде!?.

-Марина, вокаліз. - Ховаючи від неї вологі очі, змушую себе повернутися з минулого в реальність. - Не тягнись голосом до верхівок. Тягнися далеко поперед себе. Працюй уявою. 

-Ага... Я гортань просто не змогла втримати. - Не бачу, та чую, що вона в настрої не кращому за мій. 

Пропоную їй пропустити цей відрізок сьогодні, та вона вперто риє вперед – опрацювати.

-Хух... - Не стримуюсь. Притискаю слізні залози в куточках очей.  - Сил нам!.. - Щиро намагаюся всміхнутися нашим, з нею, прагненням.

Сьогодні вона моє дзеркало. Чи навпаки. Але за другим виконанням вокаліз звучить майже ідеально. Емоційно. Надривно, але біля "грані".

Урок закінчуємо з затримкою у п'ять хвилин. 

Мій настрій не покращився, але став стабільнішим, ніби розправив всі свої складки, аби рани затяглися...

Ще 4 учня...

-Таліно? - Двері мого кабінету повільно прочиняються і в щілині з'являється голова Саші.

-Ум? - Сиджу за інструментом, тиснучи пальцями на скроні, ніби це має послабити головний біль.

-А ти чого ще тут? У тебе ж ніби-то відміна? В графіку стоїть.

-Умгу. - Прикладаю долоні до очей. Обережно, щоб не розтерти макіяж. Так трішки легше. Але ж, як хочеться потерти їх... та стримуюсь.

-З тобою все гаразд? Ти якась бліда.

-Ум?.. Як поганка? - Намагаюся посміхнутися. Виходить криво.

-Дівчата, ви ще тут? - Голос "Аріни", як завжди – в позиції. Йде до кулера з водою. - Це не до вас учні приходили? Хтось в двері стукав.

-Ні - Відповідаємо в унісон. 

-Ну, я й не відчиняла. Подумала, якщо до когось із вас, то самі відчинете. - Надпиває. - А то вчора відчинила на свою голову... Двоє вломилися й почали тут якусь страшну піцу тицяти всім, кому не втрапивши. Типу свою кав'ярню десь тут поруч відчинили... А самі, шо чорти з пекла – смердючі і в мазуті... Я ледь виштовхнула їх зі школи...

"Аріна" зітхаючи скосила під лоба очі.

-А що, дзвінок не працює? - Оклималась Саша.

-Ум-м... - Повільно сьорбає воду наша оперна зірка. - Вже третій день не працює. Завтра має прийти майстер. 

-А я й не знала... То це ж, мій Олег мабуть тому й не дістався до мене. Написав мені "Я до вас не дістаю". Аха-ха... - Саша залилася сміхом, а я щиро усміхнулася її реготу...

За останні 9 днів щиро. І вперше...