25

Вже тиждень мене мучить спрага. 

Та хочу зовсім не води. Кохатися...

 Бо ж, цяя смага 

Лише породжує емоції журби... 

О, два роки без кохання – 

Це емоційна прірва у житті... 

А, згадуючи поцілунок... з ним відчуття тоді... бажання... 

Свідомість губиться у цьому "відкритті"...

Як мрійниця про небачений водоспад, їй богу!..

  23:00! Холодрига! А ти – краса, не писаної вроди, стоїш биту годину на околиці міста в очікуванні свого принца... Чоловіка, котрого всі ці чотири, від сили п'ять разів, бачила ви-па-дко-во! Він жодного разу не запросив тебе на зустріч. І якби не той цілунок, то... 

Можливо б ти уже сьогодні спала спокійно. Можливо, навіть не сама – з Андрієм. І головне, й далі думала б, що він той самий єдиний...

 Тридцять пропущених від нього!.. Ще ніколи ти так, м'яко кажучи, негарно з ним себе не поводила. Були гріхи, коли реально забувала про телефон, та щоб так... нахабно ігнорувати, не відповідати на вхідні, не скидаючи при цьому дзвінка... Він хто взагалі для тебе!? Цуцик? 

Мій bas під'їжджає до зупинки, двері повільно, ніби лінячись, розсуваються. Але скрегіт, і їх заклинює. 

-Заходьте через задні! - Кричить водій з середини автобуса.

Ну ось, Таліно, дочекалася, що навіть автівки не бажають впускати тебе в свій салон...

Стримано ковтаю образу. 

Правду каже Таня – від життя варто брати все й одразу, бо іншого моменту може не настати. Варто повчитися у Тані бути більш вільною у спілкуванні з чоловіками, а у Олександри — звабленню поглядом... 

Заходжу  через... "задні".

...

МАКСИМ (після цілунку з Таліною)

Сиджу в машині і згадую щойно пережиті відчуття... 

Цілунок. Палкий. Бажаний. В душі зараз шторм, не бунаца, їй богу!  Приємна млість хвилює тіло, а разом з нею приходить насолода та впевненість...

Цей перебіг подій, – у яких не мало б бути місця високим почуттям, – з чітко витриманим ритмом, зараз відчутно зміщує не тільки запроваджений мною темп, а й сенс мого буття. Життя триває...

Хм... 

Я навіть до Аміни такого не відчував. Бажання, фізично, й досі присутнє. Хоч бери та ... !

Вмощуюсь в авто, як курка на сідалі, бо... стоїть, що в молодого на весіллі! Мать його...

Варто було їй сказати те, що так часто чув від Катьки – "не йди", і я не пішов би. Не від неї. І оте її "нерозумно" мене точно не спинило б.

Твою ж!.. Точно пацан, мля... От тільки пацани не забувають запитати номер телефону, тож... розслабтесь, пане Кримський!

Послабляю пасок, розстібаю ґудзик на джинсах і просто відкидаюсь на спинку крісла автівки, видихаючи приємну напругу в тілі.

Беру до рук телефон, аби перекинути увагу з тієї, що впечаталася в мізках. Але одразу ж відставляю, бо настрій не просто піднесенений, а таки переможний. 

Я повертаю думки до нашого поцілунку...

М'які вуста, повна віддача в мої руки... і стогін. Її. Який сказав більше, ніж вона могла б озвучити.

Макс який ти дурррак! Не запитати цифри!.. 

Нічого, номер телефону школи вчительки в контактах "присутній".

А зараз – до дому. 

Вирівнююсь. Тисну на педаль газу та вмикаю радіо. Пісня – як раз в тему, тож я додаю volume, дублюючи голос виконавця...

- Che l'amore può nascondere il dolore
Come un fuoco ti può bruciare l'anima
Ma è con l'amore che respira il nostro cuore
È la forza che tutto muove e illumina...

З Макаром таки зустрічаюся. У мене вдома. Розмова наша по суті, не без кави, проте в напрузі. Не отримавши бажаного, Мак не обіцяє стопроцентного результату в суді, та виходить від мене вже не в тому настрої, в якому прибув. Пох..! Можливо Ліна й має рацію підозрюючи його у змові проти мене. Проте...

 Завтрашній день покаже...

Вівторок. Судний день, якого я чекав занадто довго, і який уже сьогодні для мене не є вагомішим всіх попередніх.

 Як Мак і казав – свідок суттєвої ролі не зіграв, а от документи разюче вплинули на долю виродків. Не знаю, як Макару це вдалося та термін впаяли обом нормальний. Від сьогодні тригер їх супутник.

Повертаюся в квартиру близько 17.00 Жратви нема. Забувся геть про їжу. Хм... Хоч бери, та жуй язик. Знову виходжу з квартири. Спускаюся східцями вниз і прямую до  кав'ярні у будинку навпроти – тут також можна й поїсти.

Підходжу до барної стійки та замовляю собі салат, каву і страву з м'яса – знайома бариста швидко занотовує замовлення і чкуряє на кухню, користуючись відсутністю напливу відвідувачів.

А я дістаю телефон і замовляю квиток на найближчий рейс до Ірландії. Маю завершити ще одну справу.

Не одразу вбачаю за столиком в кутку Катю, та коли відчуваю на собі чийсь пильний погляд, починаю крутити головою на всі сторони.

І ось вона – богиня мінь... кхм... фізичних чуттєвих задоволень! Сидить в куточку – зваблює народ. 

Не знаю, з якого дива вона сюди припхалась, та щось мені підказує, що тут вона зовсім одна і... вичікує саме мене.

Підходжу.

-Привіт. - Ліниво лупає довгелецькими нарощеними віями. 

Дивлюсь на неї...

 Зваблива посмішка вже не справляє враження. Високо оголені довгі ноги – не викликають захоплення. Закушена, надута філлерами, губа, не підіймає члена... 

Мовчу, у намаганнях зрозуміти що я в ній знаходив...

-Макс, я...

-Що ти тут робиш? - Обриваю грубо. Бо район проживання її та місце перебування на разі, зовсім не в пішій доступності.