18

- Макс, хотіла тобі повідомити новину. - Ліна зосереджено колупає шмат м'яса у своїй тарілці з локшиною.

-Яку? - Вдаю цікавість, краєм зору відслідковуючи беззвучний дзвінок свого телефону. 

Номер без імені, до того ж, невідомий мені, тому відповідати не збираюсь, лише перевертаю гаджет екраном вниз.

-Мені зарах поставили без мого відома. Тепер тобі не доведеться позувати.

-Ум? - Пережовую. - Вітаю.

-Та з чим? Я ж відмінно хотіла. Та ще й по спецу... Жжаба. - Образа хлеще струменем з неї і я перетворююся у слух, але лише зовні. 

Поки Ліна виливає гірку "несправедливість педагога" по відношенню до себе, я проти власної волі "висну". Лину до вчительки.

 Троянда в її руках мені говорить про чиїсь намагання прокласти шлях до серця жінки. І, здається мені, що не така вона вже й безневинне створіння, коли біля неї топчуться чоловіки різновікової категорії. Її зовнішність – це одне, розумна однозначно, але є ще щось. Щось, що не дає просто так відсторонитися, поступитися місцем, чи просто піти... За її увагу виникає бажання боротись...

-Маакс! 

-Я тебе чую... Лін. Ти дійсно вважаєш, що твій зарах вплине на твою репутацію? Долю? Життя? Не сміши, сестричко! Мій інженерний мені геть нічого не допоміг! Та і всі мої досягнення це минуле Аміни.- Берусь заспокоювати сістер власним прикладом, поки вона не всміхається.

-Макс.  Чого ти не оприлюдниш свою втрату? - Питання, на яке я маю відповісти, вводить мене в ступор. Я знаю, що маю сказати правду. Та не тут.

-Доїла? 

-Умгу. - Киває й ковтає останні краплини випитого, щойно, соку.

-Ходімо. Маю що показати...

Дорогою до дому слухаю монологи про Бадьо, його круту студію, і те, як він вміло робить рекламні ролики. Ліна навіть припускає думку, що мені необхідно вкластися в рекламу, з чого пирхаю сміхом, бо вже уявляю себе в, описаній нею, головній ролі.

Я взагалі дивуюся, як батьки дозволили їй кинути медичний, де вона була улюбленицею на курсі, і піти в творчий... "запій"! На цілих 5 років! Хоча, з її характером...

-Бразе, ти далеко від мене зараз. 

-Задумався, вибач.

-Слухай, а ти правда щодо... тієї мишки? Просто я її знаю. Заочно. Особисто не знайома, але в школі, вокальній, бачила. Вона працювала там, коли ми з Бадьо займалася у Олександри.

-А чого ви займалися там, у Олександри, а не у своїх викладачів? - З ходу змінюю тему розмови, аби не ділитися планами на вчительку.

-Бразе! Повторюю! Це – універ! В універі не всі навчають! Невже в тебе було не так?! Наша Оксана навіть жопу зі стільця не підніме, якщо ти,  ст'юденц, без рафаелки і пачки заморської арабіки в руках! Так і каже всім: "якщо ваш батько нафтовий магнат – можете продовжувати співати." - Вона починає йорзати на сидінні і жестикулювати, а я дивую, наскільки вона смішно виглядає. Розкута, завжди гуморна, позитивна сістер... 

-Вони окрім як "ширше розкрий рот" нічого не вміють пояснити, розказати... "Марин, ти забув подихати!" - Вона змінює тон і мене пробиває на сміх. - Це все, що вони можуть видати в кінці години уроку. Не те що в школі, де тобі дадуть чітку теорію і рецензію на обраний вокальний твір.

-Прямо таки чітку?

-Прямо таки детальну!.. Та я на третьому занятті заспівала Celine Dion і мій голос не дратував мене так, як до занять з Олександрою! Бодьо й досі туди ходить.

-Бадьо?! 

-Так, він мріє поєднати режисуру з вокалом. Він взагалі...

Раптовий, гучний важкий рок, з динаміка Лінкиного телефона, обриває її на пів фразі, і я цьому радий.

За десять хвилин заїжджаю у власний двір, а ще за кілька хвилинок ми з Ліною підіймаємося в мій кабінет, де я знайомлю її з минулим, де мене ледь не взяли під варту, висунувши підозру на вбивство покійної дружини, - завдячую дорогому тестю, який, як виявилося, "виплив" нізвідки, зате багато знав про доньку, - і близьким майбутнім, в якому має відбутися суд над справжнім вбивцею і замовником, котрий шантажував Аміну. 

-Це ж що, рекет серед дня? В наш час!? - Округлює очі сестра.

-Умгу. До того ж, дуже вміло все продумано, судячи з цифр, які ти тримаєш в руках.

-То ти... банкрут!?!

-Ну... не зовсім. Аміна не надто довіряла національним банкам. Але й до валюти мені, поки, теж ходу нема. 

-Ти не виїзний? 

Киваю.

-Твою ж... Батьки знають?

-Матері нічого не кажи. Батько в темі. Це він допоміг знайти ту ссуку. - Вона чудово розуміє, що я про вбивцю.

Якийсь час сидимо в тиші, густій в'язкій напрузі, яку Ліна порушує перша.

-Але ж ці цифри можуть нашкодити тобі, при розгляді справи?

Киваю.

-А що з тим... батьком? Що хотів? Спадщину?

-Умгу. - Неспішно розповідаю все, що знаю про чоловіка, далеко не бідного, зате доволі освідомленого.

За розмовою проходить добра половина вечора. На всі свої питання молодша сестра отримує розгорнуті відповіді і охрініває. А я охрініваю з неї, бо деякі її висновки приводять в жах. Як наприклад її думка з приводу Макара: 

- Дружба-жуйка це о'кей,  а що як він захоче обдерти тебе, як липку? Ці папери зброя проти тебе, Макс! Рахунки пусті, а отже ті салони що є – твоє все! І, якщо твій дружбан дефіс адвокат захоче з тебе взяти – він це зробить! Тобі потрібен свідок на суді!

-Свідок зараз не в країні. А якби й була тут, то навряд чи захотіла б зі мною спілкуватися. 

-Баба?!!

-Сама ти баба! Жінка, Ліно! Дівчина, якщо бути...

-Ти хоч з постачальниками розрахувався?

-Ображаєш, сістер...

-Мать... Я й не думала, що в тебе можуть бути такі проблеми! Мій висновок: твоя баба-жінка підставна жаба!

-Я не можу того ж сказати. Бо зустріч наша була... не в Києві. І не при свідках...хм.

Чорт, відчуття, ніби риються в моїй душі. Торкаються того самого найболючішого місця з середини... Кваплять серце перестати битися.