16

У цей час доби та ще й в центрі столиціі метро завжди переповнене людьми. Та я впевнено просуваюся до ескалатора. 

Очі самі відокремлюють з-поміж натовпу пари, в очах, котрих, хлюпочеться щастя, в декого – клопітке хвилювання, а в когось – мирний спокій. Різні за віком, вони снують поміж люду впевнено, без тіні сум'яття. Здається, що їх зовсім не хвилює відношення до них товпи, як Андрія.

А он там, на середині платформи, хлопчина радісно ловить в обійми пухку кралю і смачно припадає губами до її вуст. І поцілунок їх зовсім не безневинний, далеко не цнотливий...

 Всі вони різні і водночас їх поєднує щось спільне – вони йдуть тримаючись за руки, усміхаються обіймаючись, цілують один одного, не звертаючи уваги на сотні свідків...

Мимовіль до горла підкочується клубок. 

"Я теж так хочу. І при свідках, і без дум, що хтось побачить..."

Подумки зітхаю, втихомирюючи внутрішнє почуття несправедливості долі до мене.

Якраз спускаюся з ескалатора на платформу, коли довжелезний транспорт-хробак зупиняється. Втискаюся у останній вагон потяга і одразу ж натрапляю очима на закохану пару. 

Ще що? Якийсь знак долі? Типу, що потрібно брати ініціативу у свої руки???

 Чоловік, стоїть спиною до мене, тож виразу його обличчя я не бачу. Проте від моїх очей не ховається те, як надійно обіймає дівчину мого віку, за стан, утримуючи у хиткому, набитому народом, вагоні. Мій погляд ковзає її обличчям і зчитує всі емоції жіночого щастя: легку соромливу усмішку, вдоволення, веселість в погляді... та округлий живіт під її розстібнутим пальто.

Відводжу очі в сторону.

Не хочу більше думати про Андрієве "як тільки...".

До дому добираюся до 19:00. Якби не чекала понад годину "дива", з двигуном на чотирьох колесах, на зупинці біля окружної, мерзнучи й пританцьовуючи степ,  то була б в квартирі ще задовго до 18:00, а так... 

 Ну, не буває магії щодень, Таліно! То просто збіг, що чоловік, образ якого ти нафантазувала собі в голові, з'явився на горизонті у твоєму житті! І зовсім не в твоєму житті, якщо бути чесною з собою! Він просто їхав повз! І в школу він не до тебе приїжджав, а на заняття! А те, що перейшли на "ти", або ж оте його "до зустрічі" зовсім не що інше, як вихованість.

Але ж дідько! Чорт і всі його світи! Він же засів в моїй голові настільки міцно!.. Як величезний валун, якого не здвинеш з місця! 

Злість спалахує... – аж зуби зводить! 

В народі кажуть: клин клином вибивають, от тільки клина під рукою немає. 

Але ж, як же кава та хот-доги?

Ні. Це ж навіть не вечеря! 

- Ох, трясця твою! Краще б ти так про Андрія думала! - Озвучую бажання вже в квартирі, знімаючи з себе чобітки.

Дзвінок в сумочці рятує.

-Слухаю? - Відповідаю на невідомий номер.

-Доброго вечора. Це Таліна? - Чую низький мелодійний жіночий голос і спину вкриває рясним потом. 

За одну мить в голові промайнуло казна що! Від малоймовірної дівчини Андрія до тієї кралі, яку бачила сьогодні в обіймах Максима.

-Так. - Відповідаю стримано, поки уява дофантазовує ще можливі варіанти цього дзвінка.

-Так, це вона, дякую! - Відповідає комусь поза слухавкою, а потім повертає питання до мене. – Маєте хвилинку для спілкування?

Запасаюсь повітрям, відкидаю від себе всі свої здогадки й відповідаю втретє "так", прямуючи в сторону кухні. 

-Ви колись залишали візитівку у ресторані "Двір козака". Я ж правильно розумію, ви вокалістка?

Це було щонайменше рік тому! Ще до знайомства з Андрієм! Але зараз в душі розквітає надія, на можливе повернення в заклад, де колись мріяла зайняти місце вокаліста. І я таки розцвітаю, коли мені кажуть наступну фразу:

-Ми зараз в пошуку дівчини-вокалістки, тож маємо змогу запросити вас на роботу у вечірні години вихідних днів та п'ятниці. Вам буде цікава моя пропозиція?

-В залежності від оплати. - Відповідаю з ходу. 

-Як дивитеся на співбесіду, скажімо... завтра о дванадцятій? Обговоримо на місці.

Я погоджуюся без зайвих роздумів. На радощах геть забуваю про свої життєві "нюанси", та, відповідаючи офіційним тоном "гаразд, буду", вже подумки підбираю собі репертуар. Про Андрія, який був проти моїх вечірніх підробітків, навіть не згадую, бо знати йому це не доведеться. 

Ощасливлена я, подумки дякую Всевишньому і йду в душ, змивати з себе емоційні сплески, що крали моє умиротворення протягом цілого дня.

-Хоч щось приємне за добу...