2.

На роботу приходжу, як завжди –завчасно. Тільки вже до двох учнів колеги і одного свого.

Вмикаю апаратуру, ноут, підключаю мікрофон, і займаю місце за фортепіано.

-Добрий день. - Чую з дверей чоловічий грайливий тон.

Підіймаю голову і зустрічаю погляд сірих жагучих очей Олега.

-Добрий. - Відповідаю в тон і слідкую за діями незнайомого мені чоловіка.

Він впевнено крокує через кабінет до мене. Кривить губи в подобі посмішки і починає знімати зі своєї руки годинник, потім обручку. Кладе на стіл поруч із ноутбуком. Закладає руки собі за шию й знімає ланцюжок. Розстібаючи верхні ґудзики сорочки дивиться прямо мені в обличчя і я розумію, що сиджу з широко розплющеними очима і опущеною щелепою.

- Що ви робите!? - Несвідомо мій погляд слідує за його рукою й затримується трішки вище чоловічого паху – на застібці його штанів, ґудзик якої  він намагається ледь не відірвати.

Шок паралізує мій мозок. Ні, я звичайно вже давно не дівчинка, і побачити чоловічі труси в горошок для мене не дивина. Але ж не в робочому кабінеті, і не в учня колеги! Вибачте..?

- Я? - Перепитує з таким дивуванням, ніби я запитала щось космічне. - Знімаю з себе... хух! Все зайве, що сковує мої рухи. - Видихає, вийнявши пасок зі своїх штанів повністю, і таки розстібнувши той металевий ґудзик.

О, Господи!

Хутко опускаю зір на інструмент. Мимоволі уява домальовує все те, що залишається в його штанах. Відчуваю, як до щік повертає кров. Гублюсь кінцево.

Всяке бачила: присідання, імітація тягань гирі, стояння на голові, бо це людині допомагало розслабити м'язи шиї, але щоб так...

Ледве втримуюся, аби не вказати на двері. Непомітно для нього видихаю. Перебираю пальцями навмання клавіші і збираюся з думками. Готова провести урок будь-як, аби пошвидше здихатися Олега. Граю перше, що спадає на думку, намагаючись сконцентрувати увагу на його співі.

Решта його часу проходить швидко, проте для мене в напрузі. Шумно видихаю, коли Олег залишає кабінет і тягнуся за пляшкою з водою.

Несвідомо благаю Всевишнього щоб цей вечір скоріше закінчився. Після такого хочу до дому, в свій кокон, без зайвих емоцій і подій. Якщо ще й цей пробний масік таким виявиться - я здурію кінцево.

Стук в двері привертає мою увагу.

-Так? - Неспішно відставляю воду й зиркаю на наручний годинник. До початку заняття ще понад п'ять хвилин.

-Вітаю. - Офіційний тон і чіткий погляд темних чоловічих очей змушує напружитись.

- А... мені б, Олександру. - Сумнівно зиркає на мене і обводить поглядом зелені стіни мого кабінету.

Всміхаюся. На учня цей видний, брутальний чоловік не схожий. Але й на колишнього її не скидається. Пам'ятається, той мав світле волосся.

- Вона перед вами. Ем... Тобто, я заміняю Олександру сьогодні. Ви ж... Максим? - Запитую, відчуваючи, як серце пришвидшує ритм. Чомусь, боюся помилитися з іменем, аби не назвати жартівливим "Масік".  Він киває. - Вам повинні були повідомити про заміну? Моє ім'я Таліна Сергіївна.

- Ви? - Він оглядає мене поглядом звіра. І я вдруге за сьогодні ніяковію. Тільки на цей раз почуваючи себе неповноцінною в очах цього чоловіка. - Мені ніхто не повідомляв про заміну. - Його погляд все ще ковзає по мені, як по галерейній картині. А сам ніби як і не надто впевнено проходить в кабінет.

-Якщо ви маєте сумнів з приводу мого професіоналізму... Я готова його вислухати по завершенні нашого з вами заняття. - Поволі повертаю собі самовладання, неспішно перебираючи клавіші інструменту.

Дивно, та хвилювання не збирається відпускати мою душу і я вимушено переводжу подих.

На якусь мить наші погляди зустрічаються і я майже певна, в його очах – сумнів.

- Хм... Кхм... Гаразд. - Киває. - Що мені потрібно співати?

- Для початку, скажіть для чого вам потрібно навчитися співати? І чи займалися ви вокалом раніше? - Награю спокійну мелодію, аби зайняти чимось тремтячі руки, і починаю стандартні питання ознайомчого уроку.

На диво, заняття проходить спокійно. Навіть невимушено, я б сказала. Його приємний баритон колише слух і гріє душу. Отримую неймовірне задоволення від спокійної, розміреної розмови з Максимом. І майже несвідомо усміхаюся цьому.

-То як? Будете писати скаргу на непрофесійного викладача у вокальній школі? - Зиркаю на нього з-під вій.

-Хм... - Хмикає в півусмішці, тримаючись за ручку дверей. - Не буду. Дякую за урок, Таліно Сергіївно.

Виходить. А в мені осідає дивне відчуття самотності. Вперше.

Урок з улюбленою Ритою не рятує. Намагання викластись на повну блокує аромат його парфумів, що терпкими нотками торкається моєї свідомості. Я все ще залишаюся в недалекому минулому...