Глава 8: Ранок покаже, що вечір не скаже.

Вже сутеніло, коли Артур дістався до бази. Акумулятор на електровізку майже розрядився, тож він одразу підключив усе обладнання до зарядки.

Зморений, як собака, швидко сточив сухпайок. Навіть не зрозумів, що саме з’їв — просто жував, аби не заснути голодним. Вкотре раз зрадів, що дав Феї завдання ще в дорозі — тепер не треба ні про що думати. Навіть вода для купелі вже чекала — про що люб’язно повідомила система.

 Пішов митися. Вода виявилася настільки приємною, що він мало не заснув просто там, у ванні. Але, зібравши залишки сили, все ж таки витягнув себе з купелі і буквально впав на ліжко.

Зранку Артур схопився з ліжка, наче його щось вдарило.
— Як я раніше про це не подумав?! — промайнуло в голові.
Він же постійно носить із собою нагрудну камеру! А ще — біля сховку з «Хроносом» залишилися фотопастки. Хоча вони й не були спрямовані прямо всередину бази, однак цілком могли зафіксувати рух поблизу. Фото, відео, звук — будь-яка інформація допоможе зрозуміти, як вороги знайшли його укриття і що саме являють собою ці двоногі хамелеони.

Після ранкової гігієни та швидкого сніданку Артур доручив Феї зібрати все необхідне для переїзду:

• частину запасів їжі й медикаментів;
   
• додаткові охоронні системи;
   
• сонячні панелі та кілька акумуляторів;
   
• будівельне обладнання;
   
• електролебідку (про яку він, на щастя, не забув завдяки Феї);
• польову лабораторію — потрібно ж детальніше проаналізувати бактеріологічний і хімічний склад довкілля біля його нового дому;
   
• і ще дрібні речі, які завжди виявляються потрібними в найнеочікуваніший момент.
   

Доки його гусеничні роботи-маніпулятори складали вантаж на електротранспортери, Артур вирушив до свого старого сховку, щоб забрати фотопастки й витягти з них усі дані. Звісно, перед цим він відправив кілька дронів на розвідку — не хотілося, щоб його знову підловили.
Продадуть у рабство, чи, гірше того, з’їдять — хтозна, що в головах істот цього світу.

 На щастя, жодних загроз не виявилося, і Артур за дві години повернувся до основної бази. Передавши дані з фотопасток на головний сервер, він одразу доручив Феї розпочати аналіз усієї доступної інформації про Прямоходячих Крилатих хамелеонів.

 — Хм... — задумливо промовив він. — Може, дати їм тимчасову назву Draco? Як-не-як, на Землі так звали рід летючих ящірок...

 Потім він перевірив виконання завдань, які доручив молодшій Феї. Насамперед — модель побудови безпечного спуску для техніки з урвища. Попередні модельні тести не виявили серйозних проблем.

 Далі — укріплення нової бази: частоколом доповнити лінії колючого дроту під напругою, загата на струмку для накопичення води, та первинне облаштування внутрішнього простору в самій печері — згідно з вимірами, знятими дронами.

 Планування затягнулося на кілька годин. І лише наполегливе повторне нагадування від системи щодо електролебідки змусило його повернутися до реальності.

 Він поглянув на годинник, потім — у вікно. Сонце вже було в зеніті.

 — Ну що ж. Сьогодні вже залишуся в печері. Її можна буде випробувати в реальних умовах. А вночі сновигати по лісі... Ні, дякую. Однієї зустрічі з місцевими істотами мені вистачило.

 Обідати він вирішив вже в дорозі. Нашвидкуруч ще раз перевірив чи все підготував для першого переїзду. Наказав Феї розбирати поволі базу, і лишати поки що охоронні системи. А сам з 4 електровізками, одним роботом маніпулятором і кількома дронами для розвідки рушив до бази в печері.

 Поки йшов, ще раз на планшеті переглядав план побудови спуску і підйому візків за допомогою електролебідки і системи блоків. Він вирішив тимчасово залишити на місці спуску одну сонячну панель і акумулятор — до повного завершення переїзду.

 Також задумався що варто розширити діапазон покриття його радіозв’зку з базою, адже 5 км, це мало. Варто збільшити потужність радіостанцій. Хоч це і будуть вищі енерговитрати. З запасних деталей зібрати ще одну радіостанцію, і поставити вишку біля спуску, там є рівчак, а отже можна буде зробити гідроелектростанцію. Конструювання і виготовлення всього залишив Феї. Також він вирішив дообладнати й перепрограмувати великі дрони, щоб вони могли слугувати ретрансляторами. Це, за його підрахунками, могло збільшити дальність зв'язку з базою до 60 кілометрів.

 Ось так у роздумах і планах наш науковець дійшов до урвища. Не гаючи часу його робот маніпулятор став підготовлювати деревину для побудови помосту. Артур тим часом достав з візків лебідку, систему блоків, акумулятори, сонячну панель. Орієнтовно за 2 години все було готово до спуску. Шкода що сонце вже зайшло і сутеніло, потрібно спускатися обережно щоб нічого не знищити. Витративши ще годину на спуск 4 електровізків і робота маніпулятора, вже потемки вирушив до печери.

 На ранок, хоч і зморений, але щасливий що все вдалося доставити без пригод, залишив робота маніпулятора наводити порядок на новій базі. А саме прописавши чітку програму для створення водойми, загати  і містка для переїзду техніки через водойму які спроектував з своєю супутницею Феєю. На жаль нічого складнішого робот зробити сам не міг, а ШІ він мусив брати з собою, бо планшет залишити тут не міг для контрою. Вирушив по решту обладнання в супроводі дронів і електровізків.

 Доки повертався до старої бази подумав що варто якомога краще приховати свої сліди і на місці старої бази, і біля сховку. Хоч він поки що TEG-9 забрати не міг, але мав надію що в майбутньому знайде спосіб це зробити, шкода його залишати, хоч мав інші джерела енергії. також біля сховку з реактором вирішив залишити одну фотопастку, і запрограмувати один з великих дронів, щоб він раз на 2 дні навідувався і забирав зібрані фото-відео матеріали, так буде відомо коли ящери вирішать повернутися до його сховку.