Глава 3: Аналіз Руїн та Нової Реальності

 Артур стояв серед уламків своєї гордості, відчуваючи, як холодний піт стікає по спині. Його «машина часу “Хронос”», його квиток додому, тепер була просто купою понівеченого металу та розкиданих композитів. Ящери забрали все, що мало бодай якусь цінність для них. Здавалося, ніби знали, що шукали. Вирізали лише потрібне — решту залишили, як сміття. Це було не просто варварство, а цілеспрямована крадіжка ресурсів.

 "Чудово, Робенко," – пробурмотів він собі під ніс, намагаючись знайти хоч якусь іронію в цьому абсолютному провалі. – "Ти прилетів на іншу планету, думаючи, що це доісторична Земля, і перше, що ти зробив, це подарував місцевим аборигенам, які вміють літати і користуватися списами, купу високотехнологічного металу. Браво. Нобелівська премія за «найбільшого донора металобрухту у Всесвіті» тобі забезпечена."

 Його погляд ковзнув по руїнах. Реактор TEG-9, серце його машини, залишився. Він був занадто важким і міцним, щоб його можна було легко розібрати. Це була єдина втіха, хоча й дуже сумнівна. Його швидка перевірка показала, що генератор працює. Тож його ще можна буде використати. Проте, без інших компонентів він був лише мертвим вантажем. Суперконденсатори були безнадійно пошкоджені, коли з них зривали алюмінієві радіатори. До того ж й усі силові кабелі теж були вкрадені. Після коротких роздумів Артур вирішив залишити реактор на місці. Забрати його електровізками не мало сенсу — це залишило б помітний слід, за яким можуть його відстежити. А цього йому зараз зовсім не потрібно.

 Дивно, але ящери не забрали скла. Хоч для примітивних спільнот блискучі речі зазвичай привабливі, ящери залишили розбиті скляні панелі машини недоторканами. Мабуть, скло не було для них таким цінним, як метал. А втім, скло — це не алмази, тож, можливо, його роздуми не зовсім правильні.

 Оцінка Загрози: Крилаті Ящери

 Артур примусив свій мозок працювати, відкидаючи паніку. Він був вченим, і навіть у цьому пеклі його мозок прагнув аналізувати.

• Їхня природа: Це не просто тварини. Вони розумні. Це було очевидно з їхньої злагодженої роботи, використання інструментів та стратегічної поведінки. Вони не просто зруйнували, вони полювали на певні ресурси.
• Технологічний рівень: Вони використовують метал. Це ключова деталь. Не просто каміння чи кістки, а оброблений метал. Їхні списи були не примітивними, а з цільними металевими древками і наконечниками. Це означало, що вони мають металургію або знають, як її використовувати.
• Мотивація: Їм потрібен метал. Це пояснює їхній інтерес до його машини. Вони не напали на нього особисто (поки що), їх цікавило спорядження. Це давало Артуру коротку відстрочку, але робило його і його технології потенційною мішенню.
• Мобільність: Крила. Це значно ускладнювало будь-які спроби втечі чи переховування. Вони можуть легко патрулювати великі території з повітря. Їхні стрибки та планерування вказували на надзвичайну спритність.
• Чисельність: Дві дюжини – це занадто багато для прямого протистояння. Його пневматична рушниця була ефективною проти великих хижаків, але проти такої кількості організованих істот, та ще й озброєних, це було самогубство.

 "Отже, у мене є новий сусід," – гірко посміхнувся Артур. – "І, здається, цей сусід не дуже радий моїй присутності, а більше зацікавлений у моєму майні. Як люб'язно."

 Артур продовжував аналізувати побачене, але деякі деталі не давали йому спокою. Вони виглядали дивними, майже алогічними, як для стандартної військової операції розвиненої цивілізації.

 Відсутність переслідування. Щойно ящери забрали здобич, вони миттєво зникли. Жодної спроби знайти власника машини, жодної засідки чи перевірки. Це був класичний набіг, а не методична операція з ліквідації загрози чи розвідки. Якби вони були членами організованого суспільства з чіткою владою, така халатність була б дивною.

 Нераціональне використання металу. Ідея про цільнометалеві списи викликала у нього подив. Він уже встиг перевірити місцеву деревину — вона була міцною і здатною витримати великі навантаження. З економічної точки зору набагато вигідніше було б використовувати дерев’яні древка з металевими наконечниками. Це б заощадило дорогоцінний метал. Отже, метал для них або не є дефіцитом, або вони не дотримуються принципів раціонального використання.

 Ці роздуми навели Артура на тривожну гіпотезу.

 “Що, якщо це не регулярні війська?” — подумав він. “Якщо це не члени суспільства ящерів, а якась прихована група? Бандити? Кочівники, що живуть за рахунок набігів на інші племена, або, як у моєму випадку, на дивні блискучі об’єкти, заховані в глибині лісу?”

 Ця теорія пояснювала їхню швидкість, відсутність подальшого переслідування і марнотратне використання металу. Водночас це означало одне: цей ліс — їхні мисливські угіддя. І залишатися тут — означало підписати собі смертний вирок.

 Ліс навколо був чужим і небезпечним. Кожен звук міг означати наближення нової загрози, кожна тінь — свідчення слідів мисливців, які мали змогу стежити за ним і з небаченою спритністю атакувати з повітря.

 “Мій основний табір хоч і далеко, але він вже у небезпеці,” подумав Артур. “Потрібно змінювати місце бази — і робити це негайно.”

 Залишатися — означало померти. І в цій грі він був не мисливцем, а здобиччю.

 Він підняв рюкзак, кинув останній погляд на понівечений остов машини, що колись була його гордістю, і рушив углиб лісу. Кожен крок був обережним, кожен рух — вивіреним. Йому потрібно було дістатися основного табору, де були його запаси, і де він міг би оновити та систематизувати всі свої дані згідно з отриманими новими знаннями. Це була вже не подорож в часі, а повноцінне перебування у новому світі, зі своїми розумними, а головне – цивілізованими істотами.