Якось з мисливцем-красенем Оріоном Артеміда поїхала на полювання. Стояв жаркий липневий день. Їх коні їхали повільно, наїздники пильно роздивлялись місцевість. Оріону здавна до вподоби була Артеміда. Висока, гнучка, витончена, її обличчя мало правильні риси, каштанове волосся злегка вилось, на щоках проступав рум’янець.
Вона красуня, - думав Оріон. Але як завоювати серце тієї, що присягла ніколи не виходити заміж?
Його думки обірвав звук, що пролунав з лісу: гулкіт копит.. Артеміда відірвалась від нього.
Треба вполювати оленя швидше за Артеміду, я міг би вразити її, - подумав Оріон. Високий, спритний, з золотим волоссям і очима кольору неба - їм захоплювались всі жінки та небожителі.
В погоні за оленем, Оріон не одразу звернув увагу на скорпіона, що зненацька підкрався. Однак кмітливий та обережний, завдав йому смертельного удару.
Оріон все ще мав намір вполювати оленя і принести його хутро Артеміді.
Сонце котилося на захід, втомлений і щасливий Оріон повертався з полювання з трофеєм.
У сяйві вечірнього сонця Артеміда здавалась ще прекраснішою.
Артеміда підозріло глянула на Оріона, вона дізналась про його вчинок: їй стало відомо, що він збезчестив принцесу Меропу. Як захисниця всіх жінок, вона не могла пробачити це, отже надіслала йому скорпіона.
І вона натягнула тятиву лука..