9

Мене чекай,
Чекай - і я прийду!
Де б не була,
Ти б не була,
Ти б не була,
Кохана!

Гурт «Без обмежень», пісня «Кохана»

         Напівголий, напівдикий… Хіба це той розсудливий, стриманий танкіст? Він вскочив до салону, наче гун-завойовник, тільки кого збирався підкорити – не зрозуміло. Клієнтка від подиву оніміла, а очі заледве не повилазили – такої оказії, певно, ще не доводилося споглядати.

- Сьогодні я заберу тебе з роботи, - прозвучало, ніби погроза, а Емілія була настільки спантеличена, що й забула заперечити.

Він вискочив на вулицю так само раптово, як і заскочив.

Емілія врешті-решт зовсім розгубилася, а клієнтка прокоментувала:

- Уявляю, який цей варвар в ліжку. Він ваш, чи надія ще є?

Прийшла черга Емілії витріщатися, та й відповідь забарилася, поки позбирала думки до купи.

- Мій. Надії нема.

- Жаль. Щастить же людям.

Брови дівчини мимоволі поповзли доверху, зачувши слова доволі молодої жінки, що всілася на стільчику й знічев’я гортала якийсь глянець, поки до салону не заскочив практично голий Артем. Джинси на стегнах об’їхали дуже низько, по краю ременя виднілися труси, під резинкою яких ховалися шрами. Від подібного видовища будь-хто оніміє, а під клієнткою ось стілець задимівся. Шизонуті німфоманки з діагнозом сказу матки, як тут не лягти грудьми на амбразуру, щоб захистити своє!

 Емілія зиркнула на жінку, не була переконана, що їй пощастило, адже стала об’єктом уваги деспота, якому муляла червона помада, і який конфіскував  жука.

Вона майже тиждень на таксі їздила, про маршрутку й не замислювалася, не через панські замашки – лякав набитий людським духом простір. Повітря в таких місцях густішало, нагадувало смолу, яка налипає на легені й позбавляє здатності нормально вдихнути. Насправді, проблема була не маршрутці чи в людях, а в Емілії. Вона це розуміла, а прийняти не виходило.

Останній раз користувалася громадським транспортом більше двох років тому, звідти її винесли попід руки двоє чоловіків, всадовили на лавочку, ще й швидку викликали. Відтоді й ноги її там не було, жук з’явився одразу після того випадку. Його придбав тато через свого знайомого, який переганяв до України вживані автівки.

Жук, хоч і не прикотився до неї з салону, однак полюбився своєю працелюбністю та маневреністю, за ці роки жодного разу серйозно не ламався, якщо не брати до уваги заміну генератора, та то було тільки раз.

 Витівка Артема поставила її не тільки у незручне становище, як фізичне, так і фінансове, а й змусила добряче в собі покопирсатися. Емілія не розуміла, чому його так бісила червона помада, чого він насправді від неї хотів, і спочатку не збиралася прогинатися, вирішила, що триматиметься до кінця, але, зрештою, прийшла сьогодні на роботу без звичного макіяжу, аби отримати назад своє авто, а далі за обставинами. Славнозвісну жіночу хитрість ще ніхто не відміняв, Емілія йшла не на поступки, це був ва-банк.

Зате який фурор спричинила на роботі, колеги буквально тетеріли від здивування, і вважали за потрібне озвучити їй свою версію несподіваних змін.

- Еміліє, ти захворіла? – з острахом мовила Олена, підтягуючи маску з підборіддя на носа. Ковідна холера гуляла поміж людьми, тримала усіх в лабетах жаху, тому зміна картинки безсумніву лякала й насторожувала.

- Ти закохалася? – висунув теорію Ян, їхній майстер-візажист, узрівши її спозаранку.

- Що з тобою? – щиро хвилювалася прибиральниця Ліда, коли вийшла зі своєї комірки, де зберігалися приладдя для прибирання та ще різний мотлох.

На всі закиди Емілія відповідала натягнутою посмішкою, запевняла, що не хвора, а сама кипіла, але тільки всередині, бо викинути отруту на зовні – не можна, за це по голівці не погладять.

Лиш спантеличеній Ірині Григорівні, яка завітала до салону ближче до обіду, вона доповіла:

- Усе нормально. Просто захотілося експериментів.

- Експеримент вдався. До завтра Олена зробить тебе смертельно-хворою, тому приготуйся приймати співчуття, і вже починай відкладати гроші на похорон, - глузливо підсумувала керівниця, чудово відаючи про нестримний язик їхньої манікюрниці.

На її гостросюжетний випад Емілія зайшлася справжнісіньким сміхом, Ірина Григорівна й собі осміхнулася, та сховалася до вечора у кабінеті.

Закінчення робочого дня вона чекала зі завмиранням серця, була неуважна, від чого переплутала години запису однієї клієнтки, потім мусила передзвонювати та виправляти помилку. У неї тремтіли руки, хоча переконувала себе, що це не так, але, заляпавшись у туалеті водою під час миття рук, втямила наскільки страшиться опинитися з Артемом сам на сам, водночас цього дуже хотілося.

Розірвана протиріччями, Емілія попрощалася з Іриною Григорівною, яка ще залишилася на роботі, і вийшла на вулицю. В обличчя, після прохолоди кондиціонера, дмухнуло гаряче липневе повітря, сонячне проміння пробивалося крізь висотки, а в його багряних сполохах вималювалася кремезна статура чоловіка в чорній футболці, який спирався на капот сірої шкоди. Не впізнати не можливо, голомоза черепушка та чорна вдяганка, наче візитівка, такий собі бренд, глянувши на ярлик, розумієш, що це знак якості.