7

Небезпечні знайомі незнайомці
Коли кобра закохана, вона не спить
Пам'ятай про це, моє сонце
Пам'ятай про це, моє сонце

Monatik, The Hardkiss, пісня «Кобра»

         На ламіновану поверхню вмостився звичайний паперовий стаканчик з кришечкою, на ньому було щось намальоване, Лія спантеличено глипнула на Артемову руку, на самого чоловіка і поцікавилася:

- Що це?

- Кава, - простецьки відповів він, спираючись ліктями на ламіновану стійку. – Тобі не завадить. Он, очі червоні… Цілу ніч не спала, плакала…

- А ти перекваліфікувався? З танкіста став екстрасенсом? - Лія скипіла. Свистіла, як чайник на плиті. Емоції втримати не вдалося, тим паче підігріті безсонною ніччю.

- Не складно здогадатися. Пий каву, збадьоришся. А то заснеш на робочому місці, клієнти будуть незадоволені.

- Ти за мене хвилюєшся чи за клієнтів?

- Я взагалі не хвилююся, - награно пересмикнув плечима Артем. – Прийшов перевірити, чи ти сьогодні розмальована.

- Слухай, Танкіст, сховай своє дуло. Я сама собі належу, кріпацтво у нас відмінили ще у дев’ятнадцятому столітті, - засокорила їдко Лія, аж вперед від злості подалася, нахиляючись над стійкою.

- Та я не претендую на твою волю, лиш оце… - Артем намалював пальцем овал довкола свого обличчя, - хочу, щоб змила. Дивитися  боляче…

- То не дивись! – вискнула вона, втрачаючи залишки терпіння. – Вийди і не приходь. Я не чекаю.

- Брехня, - глузливо бренькнув Артем. – Я бачив, як озиралася весь час. Мене шукала.

Зелені очі дівчини зробилися напрочуд великими та яскравими від почутого, дві півкулі в області декольте звабливо підіймалися та опускалися, Артем заскрипів зубами. Думка уїдлива спокою не давала – для кого так вирядилася роз’ятрена відьмочка. Ну, розмалювалася на зло йому, тут сумніву немає. Невже сукня також для нього? А ці підбори! Він серйозно захвилювався, що вона собі ноги переламає, поки дошкандибає до таксі, але ні – Лія немов тонкий, гнучкий пагін – тендітна, проте сильна.

- О, то ти також не спав. Всеньку ніч про мене думав, під під’їздом стеріг… Якщо це потішить твоє самолюбство, то так! Шукала. Віченьки не стулила. Тільки про тебе думала. Задоволений? Тепер я можу зайнятися тим, за що мені платять? – люто шипіла кожне слово, отруйно плювалася ними, Артем навіть підходити ближче боявся. Не факт, що лишиться цілим. Це не Лія, маленька й усміхнена, щира та відкрита, це Емілія – справжнє стерво, загартоване столичними буднями, знаюче собі ціну, розбещене увагою чоловіків… Однак, він намилився витягнути з того накипу тоналки, блюзнірства й високих підборів свою Русалку.

- Так, ти мене потішила, - без вдоволення мовив у відповідь, насупив брови й приготувався до шквалу, який напевне вирівняє його з долівкою. – Тільки ж я тебе попереджав, що за непослух маленькі дівчатка будуть покарані…

- Різочкою мене шмагатимеш? – саркастично виплюнула вона, підставила руки під груди, сперлася ними на стійку, і Артем забув що хотів сказати. Ці дві блудниці тісненько притулилися одна до одної, звабливо кліпали до нього з вирізу сукні, просили дотику, очей не відвести, а торкнутися зась.

- Е, ні…, - він не був певен, що підборіддям не потекла слина. Змигнув очима вище, і узрів переможно-зверхній вираз обличчя Лії. Зібрав себе до купи, відвів очиці подалі від запропонованої провокації, зібравши врешті думки до купи. – Кріпосні методи давно не в моді, хіба що ти «50 відтінків сірого» начиталася, то я не гордий, можу Греєм побути.

- Не дотягуєш.

- От і я так подумав, тому твого жука забрали на штраф майданчик. І поки ти оцю красу з личка не прибереш, - він знову намалював овал довкола власної неголеної пики, - його не побачиш.

В глибині зеленого погляду стався вибух недовіри. Він змусив дівчину підскочити з місця, забути звабливу позу, і спантеличено вп’ятися у Артема.

- Брехня! Я на понти не ведуся.

- Перевір. Я не звик словами даремно кидатися. Ти ж знаєш.

На початках, вона справді смикнулася бігти на вулицю, потім чомусь пригальмувала, немов згадала, що негоже поводити себе перед ним, наче дурне й нестримане дівчисько, тому зміряла Артема зневажливістю в погляді, і лиш тоді випливла з приміщення. Він повагом йшов ззаду, ні на йоту не сумнівався, що їй хочеться бігти, аби перевірити правдивість почутого, але проформа столичної панянки не дозволяла скотитися до подібного аб’юзу.

Вони обігнули величезну будівлю, натикану різними крамничками, й опинилися з іншого боку, де стелилася доволі вузька вуличка, а до тротуару тісненько тупилися припарковані авто. Серед усієї різноманітності автотранспорту, що вигулькнув перед ними, червоного жучка не було.

Здається, Лія не повірила побаченому, швидко зацокала підборами туди й назад вздовж лінії вишикуваних авто, але свого однозначно не знайшла. Артем зосереджено спостерігав за тонким станом, вкотре хвилюючись за її ноги. На цих шпичаках полетіли униз раз плюнути, і приземлення буде дуже болючим.

- Артеме, де мій жук? – нарешті віднайшла голос вражена дівчина.