10

Час, як море, розв’язує будь-які вузли.

Айріс Мердок

За законами жанру його мали б розбудити сонячні промені, а на писку вимлоїтися здивування, адже нічна звабниця тихцем втекла з місця злочину. Проте, їхня історія виявилася трохи іншою, Лія справді пішла, полишивши його досипати на самоті, але перед тим, сама ж приспала.

- Ти куди? – збурився невдоволенням, коли дівчина відліпилася від його боку та спустила ноги з ліжка.

- Додому, - простодушно відповіла вона, глянувши у півоберта.

- Не залишишся зі мною? – її гола спина притягувала погляд у жовтому світлі бра, він простягнув руку і торкнувся, окреслюючи доріжку вздовж хребта. – Масаж зроблю.

Лія помітила його погляд, присоромлено потягла покривало на себе, неначе це не вона годину тому лежала під ним абсолютно гола.

- Спокуслива пропозиція… Але мушу відмовитися. Родичі хвилюватимуться.

- Не дозволяють тобі ночами гуляти?

- Чому ж? Дозволяються, але просять недовго…

- Тоді побудь ще трохи, а потім я відведу тебе додому, - Артем намалював на її спині нове коло, піднявся до передпліччя, вхопив й потягнув на себе.

Лія піддалася, пригорнулася до покинутого боку, вдячно приймала пестощі й сама голубила дорослого дядечка. Поклала його голову собі на груди, безперервно виводила чудернацькі візерунки по плечах, цілувала у скроні та тихо слухала Артемові міркування.

- Завтра нам потрібно обумовити наші подальші плани. І номер телефону свій дай, щоб я міг зв’язуватися з тобою, а то знову зникнеш, де тебе шукати.

- Не треба шукати, сама знайдусь, - осміхнулася Лія. – А у нас будуть плани?

- А ти хочеш усе завершити на стадії сексу?

- Ні.

- Де ти навчаєшся?

- В Одесі. Національний медичний університет…

- Я в Києві. Далекувато, але все можливо…

- Варто лиш захотіти…

- Так. Ти хочеш?

- Дуже.

Артем усміхнувся її запалу, він неймовірно притягував, вабив щирістю, відкритістю, у яку вірилося беззастережно. Можливо, у них вийде побудувати щось справжнє, щось суто їхнє, як у Славіка з Оксанкою. З Лією це видається не примарним бажанням, а цілком реальним планом. Бо кохатися не з п’яною дівчиною в кабінці жіночого туалету, виявилося набагато краще: емоція інша, відчуття просто неймовірні. І Артем був вдячним Лії за них, тому й тулився до дівочих грудей, неначе дитина, яку звідти надовго відірвали. Вона ж лагідно пестила його чоло, водила пальчиками по короткому волоссю, і приспала свого дорослого дядечка.

Прокинувся він на самоті. Спочатку довго дивився у стелю, тому що незрозумілі відчуття тілом гуляли, а груди сповнювалися незвіданого тепла. Давно йому не було так добре, а може й ніколи, лишень пригнічував той факт, що Лія крадькома пішла додому. Притулила до цицьки, дозволила шаленства напитися, а на ранок помахала ручкою. Артем зашкірився стелі, все одно ж знає, де шукати свою нічну пригоду.

Приємна тяжкість мліла тілом, її не хотілося порушувати, отак би вік лежав й переповнювався спогадами… Їхня ніч, наповнена нестримностями та словами, уже спогад. Усе вимагало повторення, усе кричало – тіло і єство, прагнуло знову торкнутися безстрашної русалки з дивовижними зеленими очима.

Він майже вигнав себе з ліжка, може, й до обіду так пролежав би, просто із заплющеними очима, хапаючи уривки недавньої насолоди, натомість  відвідав душ, шлунок просив поживи, бо молодому організму якось потрібно відновлювати сили, але спочатку вирішив трохи прибрати, застелити ліжко, щоб приховати сліди їхнього злочину. Змалку навчений до порядку, матір не жаліла їх з сестрою, вимагала чистоти та впорядкованості, і сама подавала гідний приклад. Батькові шкарпетки ніколи не валялися по квартирі, про розкидані лахи й мови не було, бо вони могли вилетіти у вікно, в їхній родині кожна річ мала своє місце, тому набута навичка глибоко вкорінилася в ньому, а як відомо, організований простір спонукав до порядку в житті.

Проте, інколи трапляються випадки, коли налагоджена за довгі роки система дає серйозний збій, адже на неї можуть вплинути зовнішні фактори, які, на жаль, не завжди залежать від нас. Таким фактором, навіть каталізатором, об який розбилася самовпевненість та приємність цього ранку, стала продовгувата кривава пляма на сірому простирадлі у дрібні білі зірочка. Перед очима Артема застрибали такі ж, тільки багряні.

Спочатку він навіть не зрозумів, що це таке і де воно взялося, недолугість, навперебій з необізнаністю змусили шукати на собі якісь подряпини чи рани, одначе тих не виявилося. Потім прийшло страхітливе усвідомлення, що кров не його, а…

Йому не просто в очах потемніло і у вухах задзвеніло, а й ноги підкосило. Мусив сісти. Обхопив голову руками, щоб вмитися розпачем. І нізащо в світі не повірив би, що це для неї вперше. Незаймані не так поводяться. Одразу ж випливло логічне питання: а як? Хотілося самому собі доводити, вести німий діалог, що цнотливі дівчата обов’язково сором’язливі, несміливі, боязкі, полохливі… Але все це не про Лію. Вона смерч. А ця пляма…

За розпачем, нахлинула провина, тому що не зрозумів, не відчув, надто впивався власним задоволенням. Якби ж знав, усе було б не так. А якщо по правді, то, напевно, взагалі нічого не сталося б. Може, тому вона нічого не сказала, не зізналася, боялася, що відмовить. Артем казився від несамовитих думок, одна дикіша іншої – хоч в степ відвези, та й випусти на волю, щоб добряче побісилися.