4

Життя – це як хвилі в морі. Одна несе вгору, інша вниз.

Франсуаза Саган

         Нічний пляж здавався ворожим, наганяв непроханих спогадів під лемент розбурханих хвиль. Море сьогодні злостилося, закручувало пінисті баранчики й жбурляло на берег, пробуджувало в ньому незвідану жагу когось розірвати. Злився на увесь світ, на людей, на себе…

         Поряд ані душі, нікого не зустрів, і її не зустрів: ні в будці дядька Якова, ні на вечірньому пляжі. Не прийшла, а він як дурень тинявся поміж двома мостами, досліджував місцину, видивлявся кожен кущ, бо може вона насправді злякалася його і перебралася до іншого місця.

         Останнього разу він так злився, коли ректор університету наказав зачинити браму і не випускати студентів на мітинг. Та хіба ж Артема міг хтось втримати. Він переліз металеву огорожу, за ним ще з десяток студентів, та приєднався до мітингувальників. Вони хотіли побудувати нову країну, без корупціонерів, без хабарників, де закон вища інстанція, і їй підпорядковуються всі без винятку. Натомість опинився у мавпятнику, звідки його витяг батько, а потім вони разом грілися біля буржуйки, запихалися давучими бутербродами і вмирали від страху, коли їх взялися відстрілювати, як кроликів на полюванні. У такі миті хотілося не тільки вбивати голими руками від власної немічності, а стати щитом, закрити собою одногрупницю Ніну, яка ридала від страху і лежала біля невідомого мертвого, якому нещодавно роздавала ті бутерброди, взяти в руки гранатомет і перестріляти усіх почвар, що відкрили на них полювання.

         Потім полеглих прирівняють до героїв, назвуть Небесною Сотнею, а він донині пам’ятав нажаханий погляд Ніни і скляні неживі очі невідомого, який щойно жував з ним бутерброди.

         Цього вечора Артем не купався, азарту не було, русалка не спопеляла гнівними віченьками, не впирала руки в боки, не зваблювала маревом білої сукні. У дядька Якова не посмів про неї запитати, це виглядало б дивно, як і до води не поліз без неї. Сьогодні дозволив собі вмоститися на пляжі посеред людей, начепити темні окуляри, скинути з плечей рушника, та забавлятися реакцією відпочивальників. Витріщалися усі: хтось відкрито, хтось отак через окуляри, як він, хтось похапцем, трохи незграбно, трохи налякано, і лиш діти з усією своєю цікавістю та чистотою посміхалися й чудувалися дядьку, який шкірився їм у відповідь. Їх не лякала висока, кремезна статура, блідо-рожеві шрами, таємничість чорного погляду під темними окулярами.

         Багато хто пасував, коли йому на очі траплявся, хоча він намагався носити одяг на довгих рукавах. Після довгих місяців операцій та відновлення дещо втратив фізичну форму, Захар сказав, що він розплився, неначе дохла медуза на березі, зайвих кілограмів не наїв, але м’язи втратили міць, тіло добряче розповзлося.

         Одразу по приїзді до столиці Захар узявся перевіряти його на профпридатність, привів у тир, дав пістоля в руки, потім повів до спортивного залу, де поставив у спаринг з Володею, який заледве увесь дух з нього не витряс. А далі пішла підготовка, і Артем зовсім не розумів, навіщо охоронцю безпомилкова здатність влучати в ціль, навики змішаних єдиноборств, медіа грамотність та ази програмного забезпечення. Зрозумілим усе стало після двох місяців нещадних катувань, коли його взяли на одну оборудку, де потрібно було відбити цементний завод їхнього безпосереднього роботодавця,  адже після смерті батька, багато псевдо друзів вирішили захапати його добро собі, але не вдалося. Гаврики Захара свою справу знали, довіряли цьому двометровому здорованю цілком та повністю, він віддячував справедливістю, гарним гонораром і батьківською опікою. Артем тоді перевірку пройшов гідно, продовжував вчитися, адже так і не зумів закінчити виш, але Славік і Захар запхнули його на заочне в КПІ на факультет соціології та права. Тому вдень доводилося опрацьовувати нові горизонти, вечорами гризти граніт науки. Зате мама заспокоїлася, раділа за сина і поняття зеленого не мала, чим насправді займається рідне чадо.

         Того вечора він пішов ні з чим, сам собі не міг пояснити, чому так чекав зустрічі з дівчиною, погано спав, прокинувся з паршивим настроєм, з думкою як відкараскатися від Славіка, адже той знову намилився потягнути його на риболовлю. Вони вчора знову гарно посиділи, їли рибу з вогню і теревенили ні про що. Тільки Артему хотілося іншого, обпечена душа просила цікавішого свята, але, на жаль, русалку на берег не викинуло, натомість тілом нуртувало розчарування. На масаж подався дещо пригніченим, трохи розгубленим, тому ледь-ледь не скрутився від подиву, коли замість дядька Якова в будці застав зеленооку бестію, яка розстилала на софі чисте простирадло.

- Добрий день, - посміхнулася вона, коли помітила його у дверях. – Заходь. Сьогодні замість дядька я. Він сказав мені, що ти приходиш зранку. Роздягайся.

- А де дядько?

- Спину прихопило. Сьогодні не зміг піднятися з ліжка, - діловито пояснила вона. Підійшла до рукомийника, вимила руки і зиркнула на нього. – Ну, чого стоїш? Роздягайся.

Артем мусив визнати, що розгубився. Думки порозбігалися, хто куди, і як зібрати їх до купи – ще те завданнячко. Він спантеличено розглядав дівчину, відмічаючи стрункі засмаглі ноги, чорне довге волосся, заплетене в косу, високі вилиці, прямий акуратний носик, родинку на підборідді і хитрий зелений погляд.

Оскільки дівчина уже починала витирати руки, змусив себе зсунутися з мертвої точки та не витріщатися так нахабно. Ну, нічого з собою зробити не вдавалося, він би й радий не дивитися, але тільки накаже здурілому серцю цього не робити, як погляд потягнеться магнетичним потоком. Розгнівавшись на власну недолугість, зняв з голомозої голови кепку, стягнув рушника, а от коли справа дійшла до футболки, забарився. Йому не хотілося бачити в її очах огиду або жалість, але якщо не роздягнеться й відмовиться від масажу, виглядатиме слабаком. Тому футболка зірвалася з тіла рвучко, а погляд не котився до дівчини, він відвернувся, ліг на софу і вперіщив очі у стіну. Не був певен, проте її реакція могла б стати фатальною в дечому, Артемові ж не хотілося відчувати себе ще й моральною калікою. Він затамував подих в очікувані її дотиків. Спочатку між лопатки впала крапля прохолодної олійки, Артем не зреагував, але дотик теплих пальчиків змусив тіло здригнутися й пустити морозну хвилю задоволення попід шкірою.