2

Будь морем! Хвилюйся лише по суті!

Йоганн Кеплер

         Сполохи у вікні перегукувалися із яскравими картинками минулого, що запам’яталися відгомоном пекучого болю, маминих голосінь, батькового розпачу. Йому не снилися криваві сни, не підскакував через їхню набридливість на ліжку, спогади – це сполохи. Кліпнув – в армії, стоїш на плацу і вимовляєш присягу, кліпнув – перший день в інституті, захоплено роздивляєшся авдиторію і, роззявивши рота, слухаєш викладача, знову кліп – тебе волочать до автозаку двоє дужих беркутівців, б’ють по голові гумовим кийком, а за мить чуєш крики батька, який вимагає звільнити сина.

         Якщо можна скалічити життя власними руками, то Артем це зробив, але  жодного разу не пошкодував, тому що це був його вибір, його правила, його правда, яку відстоював й до нині. Трохи специфічним ділом займався, але в Захара інакше не буває. Кожна справа – унікальна естафета з перешкодами та здобутками. Коли до нього звернувся Славік з пропозицією попрацювати в Києві охоронцем в одному холдинзі, Артем відреагував скептично, та й батьки не дуже прагнули кудись відпускати після численних операцій та реабілітацій, але Славік наполягав, а потім взагалі добив:

- І що ти робитимеш у своєму Хмельницьку? Скнітимеш? Зап’єш? Я реальну роботу пропоную. Житлом забезпечу. Захар – чоловік надійний, ми в одному бліндажі спали, їли і вмирали від страху. Він шукає толкових хлопців, відповідальних…

- На зарплату охоронця в столиці не порозкошуєш, - заперечував слова друга логічним фактом.

- А ти хочеш все і одразу! – обурився Славік. – І там не тільки робота охоронця. Але це не телефонна розмова. Я чекаю тебе завтра у себе.

Останні слова друга пролунали в ультимативній формі. Вони познайомилися в госпіталі, Артему рятували життя і облізлу шкіру, Славіку ноги, які пошматувало осколками від градів.

 Після подій на Майдані, не замислюючись й хвилини, молодий, завзятий танкіст Мазепа Артем Ростиславович, який здобув навики керування величезною машиною у славнозвісній «Десні», подався захищати кордони рідної батьківщини. Покинув навчання, проігнорував заклики знайомих схаменутися, не поставив до відома батьків, а через пів року лежав на лікарняному ліжку з обпеченим тілом та душею. Його ледве дістали з палаючої машини, ще б декілька хвилин і згорів би живцем, однак побратими встигли його порятувати, ризикуючи власним життям. А далі операції та відновлення, що затяглися більш як на рік. 

Тому запрошення Славіка, попри невдоволення матері і скрип в батькових зубах, здалося рятівною листівкою. Він і дня не пошкодував, коли приїхав наступного дня до столиці, а в квартирі друга застав двохметрового Гожого, який шукав не просто охоронців для статків свого роботодавця – ця робота стала психотерапією для таких понівечених душ, як він.

Ранок на невеличкій терасі орендованого будиночку приніс небажані спогади, за шаленим робочим ритмом він не мав часу на них, а посьорбуючи не найсмачнішу розчину каву у першому промінні сонця, переповнився ними по самісіньку маківку. І що він тут робитиме? Риболовлею не захоплюється, викласти боки на пляжі не може собі дозволити – усі відпочивальники миттю розбіжаться, або ж навпаки влаштують атракціон споглядання, бо половина його тіла схожа на лапленого Франкенштейна. Він дякував провидінню, що обличчя не зачепило, бо тоді точно не показався б на очі людям.

В животі забурчало, молодий організм наполегливо вимагав поживи, у холодильнику спочивала здобута в місцевому міні-маркеті ковбаса та куплена тут на місці піца. Мікрохвильова в будинку знайшлася, тому сніданок собі злебездав, а куди далі подітися - не відав. Славік з дружиною та сином розташувалися в сусідньому будинку, тільки їхній ще зазнавав обробки фасаду, а його стояв неначе казкове створіння десь посеред лісу. Доволі простора оселя налічувала чотири кімнати, кухню та ванну, наявна плазма та кабельне, а родзинкою являлася тераса, що виходила на дорогу. Тому цього ранку Артем провів поглядом не одного любителя пляжного відпочинку, котрий спозаранку поспішав пірнути у морську глибочінь.

На люди треба якось вийти, сорочку на довгому рукаві чи кофтину одягнути не міг, це виглядало б дивно, а тому мусив зодягнути футболку та шорти, накинувши на плечі рушника, щоб зобразити хоч якесь відношення до моря. Славіку дзвонити не став, у кожного різний ритм. Він знав, що Оксана, дружина побратима, любила поспати до обіду, а тим паче на курорті, тому турбувати дзвінками у доволі ранній час їх не став. Хоча, який ранній? Дев’ята на годиннику, селище гуде, неначе орда шершнів, усі поспішають на пляж. Артем в житті не повірив би, що в цьому місці стільки бажаючих морських розваг, якби не побачив їх на власні очі. Для себе вирішив штурмувати залізний міст. Учора через три мостики пройшов, аварійний здолав – сьогодні черга нового екстриму.

На голомозу черепушку накинув кепку й подався досліджувати невідоме. Йшов практично наосліп, бо за будівлями баз відпочинку, що тісно натикалися одна повз одну, заледве розгледів те металеве чудовисько. А воно тяглося через увесь Дністровський лиман і вражало дотошністю металобудування. І яке ж було здивування Артема, коли перед самим входом сиділа приземкувата, обвуглена на сонці жіночка, що збирала гроші за вхід. На металевій опорі висіла табличка, яка наголошувала, що цей міст є приватною власністю такого собі Никоненка А.С, а безкоштовним проходом через  міст можуть користуватися лише мешканці баз «Лиман» та «Надзбруччя».

 Почуття справедливості пихато підійняло голову, розправило лопатки і збиралося кинутися на захист прав громадян, бо ж земля по обидва боки, на яку спирався металевий гігант явно не належала такому собі Никоненку, як і вихід до пляжу на тому боці, Артем там вчора був і жодних табличок про приватність не бачив, а значить плата за прохід береться незаконно, проте випустив повітря ніздрями, витягнув десять гривень з гаманця і заплатив жіночці. Зрештою, приїхав відпочивати, а не вчиняти розстріл ні в чому невинної трудівниці, яка просто виконувала свою роботу. Вона зміряла його пильним поглядом, і ліву ногу, усіяну дрібними шрамами, увагою не оминула. Помітила. Навичка дедукції доведена в жіночці до абсолютної точності, її б в органи правопорядку, усі злочини враз порозкривалися.