Розділ сьомий. Тернопільська кімната на чотирьох

У студентському гуртожитку Тернополя вони зустріли трьох дівчат, які клялися, що завжди жили вчетверо. Але четверте ім’я вислизало щоразу, як тільки хтось намагався його вимовити. Вони пам’ятали тільки звук фена щоранку, банку з жовтим чаєм на підвіконні, кліпсу у формі місяця й те, що хтось постійно сварився через відкриту кватирку.

— Ми ж не божевільні? — спитала одна з них.

— Ні, — відповіла Орися. — Ви просто втратили не спогад, а спосіб його втримати.

Тут Марта стала особливо дивною. Вона одразу підійшла до ліжка біля вікна, сіла на чуже, наче давно знайоме місце й сказала:

— Вона спала обличчям до стіни. У неї іноді текла кров з носа вночі. Вона соромилась і міняла наволочку потай.

Дівчата зблідли.

— Звідки ти знаєш?

Марта повільно провела пальцями по покривалу.

— Бо тут ще лишилася складка від її коліна.

Максим відвів погляд. Йому ставало все важче дивитися, як Марта говорить речі, яких не може знати. Але він бачив і інше: кожного разу після таких слів вона ніби втрачала щось своє. На кілька хвилин забувала, де вони. Плутала імена. Дивилася на чужі руки як на власні.

Ілля теж це бачив. І все одно просив її дивитися далі. Кожного разу. Кожного разу, коли потрібно було більше.

Того вечора він упіймав на собі її погляд.

— Що? — спитав.

— Ти боїшся мене не менше, ніж його, — відповіла Марта.

Ілля не став брехати.

— Так.

Вона кивнула, ніби чекала саме цього.

— Добре. Бо як перестанеш боятися — почнеш використовувати.

Ця фраза боляче вдарила. Саме тому, що влучила.

Уночі вони все ж таки витягли ім’я четвертої дівчини. Не через магію. Через дрібницю. У старій теці деканату знайшлася заява на переселення, де хтось криво підписався: Діана Мельник.

Коли Орися вимовила це вголос, одна зі співмешканок зойкнула й одразу заплакала.

— Вона спала в шкарпетках навіть у липні.

І все посипалося назад: запах крему для рук, її нервовий сміх, синя чашка, яку вона завжди губила.

— Воно краде не відразу всіх, — сказав Ілля на зворотному шляху. — Спершу розпускає зв’язки.

— А потім добирає те, що відпало, — тихо завершила Лариса.