Розділ шостий. Київський хостел

Перш ніж збирати всіх на велику перекличку, вони вирішили перевірити, наскільки широко розійшовся рахунок. Київ зустрів їх липневою спекою, пилом і байдужістю великого міста, яке завжди надто зайняте, щоб зупинятися над однією людською тріщиною.

Хостел біля вокзалу був дешевий, вузький, із довгими рядами двоярусних ліжок. Адміністратор показав їм кімнату, де зник постоялець.

На столі все ще стояла чашка. У ноутбуці миготів режим сну. Під матрацом знайшли квиток на поїзд до Харкова. На рушнику у пральні були вишиті ініціали Р. Т.

— Я вночі чергував, — говорив адміністратор, злий радше на себе, ніж на них. — Ніхто не виходив. На камерах порожньо. А вранці всі клялися, що в кімнаті було вісім ліжок. Хоча їх завжди сім.

— А ви? — спитав Ілля.

— Я пам’ятаю запах диму. Хоча тут не курять.

Вони дочекалися ночі. О 23:17 дзвінок тут не пролунав уголос. Натомість у кімнаті одночасно дзенькнули всі металеві драбинки двоярусних ліжок.

Марта здригнулася.

— Він поруч.

У дзеркалі над умивальником відбився не вузький номер хостелу, а довгий вагонний коридор. По ньому йшов провідник без обличчя і торкався купе, як чернець чотки.

Максим стис кулаки.

— Я чув Юру.

І справді. Із дзеркала долинув його голос.

— Максе. Тут не страшно. Тут просто тихо. Іди.

Максим ступив до дзеркала так швидко, що Ілля не встиг би втримати, якби Марта не вчепилася йому в рукав.

— Це не він, — прошепотіла вона.

— Але голос його!

— Саме тому.

Максим смикнувся ще раз. На мить у нього зробилося таке обличчя, ніби він готовий віддати що завгодно, аби тільки почути Юру без спотворення.

Ілля різко вдарив долонею по склу. Дзеркало тріснуло.

Голос урвався.

Максим обернувся до нього з таким гнівом, що на секунду Ілля побачив у ньому не друга й союзника, а людину, якій він щойно зламав останню надію.

— Ти не мав права.

— Мав, — сказав Ілля. — Поки це ще не Юра, а приманка.

— А якщо він там справді був?

Ілля не відповів відразу.

Бо не був певен.

Це виявилось найгіршим.

Тієї ночі Максим не говорив з ним. А Ілля до ранку сидів на кухні хостелу й дивився на свої руки, думаючи, що, можливо, вперше за весь цей час діяв не правильно, а просто жорстко.

Уранці Марта знайшла під порогом кімнати маленький мультитул.

— Юра, — прошепотів Максим.

На руків’ї було видряпано першу літеру його імені.