Глава 13

— Порожнеча вас поглинай з вашими походеньками! — злісно нарікала Ширрі, нервово ковтаючи чорний відвар. — Ми з Меллі вже спокій втратили й сон, чекаючи на тебе, Дарі!

Дівчата та Віль сиділи в кімнаті за столом, бурхливо обговорюючи пригоду в бібліотеці. Звісно, подруги неабияк хвилювалися за Дарину, а розлючена Ширрі ладна була би й підсмажити Віля через його підбурювання до ризикованих вчинків.

— На щастя, встигла переписати кілька корисних формул, — зітхнувши, втомлена Дарі дістала з кишені сукні згорнутий папірець.

— Моя ж ти розумничко! — жуючи тістечко, Віль задоволено всміхнувся, хитро примруживши зелені очі. — На продаж треба кілька побутових артефактів, також один літній магетонець цікавиться… ну, ти зрозуміла, — кахикнув засоромлено. — Його дружина воліє кохатися, а в нього певні складнощі…

— Вілю, ти наче чергуєш сьогодні, чи не так?! — невдоволено гаркнула Ширрі. — Мабуть, час вже повертатися до своїх обов’язків, а нам треба лягати спати!

— Гаразд, красуні, вже йду! — схопивши зі столу тістечко, Віль підморгнув насупленим дівчатам та хутко попрямував до дверей. — Добраніч!

— Дарі, а формулу артефакту закоханості ти часом не знайшла? — Меллі запитливо зіщулилася, сьорбаючи чорний відвар.

— Знайшла, — Дарі зосереджено вивчала свої записи на папері. — Виявляється, усе просто… мені знадобиться будь-яка твоя прикраса, я…

— Меллі, викинь вже геть з голови того Ельворна! І що ти в ньому знайшла?! — злісно буркнула Ширрі, здіймаючись з-за стола. — Давайте вже спати, вранці вставати! В мене завтра важкий день, зайняття з клятих стихій, порожнеча їх поглинай! Ненавиджу ці предмети!

— Не сердься, моя люба подруго, — задоволено промурмотіла ельфійка у радісному передчутті, що отримає обіцяний артефакт. — Дарі, я неодмінно віддячу!

— Меллі, мені нічого від тебе не треба, лише допомога з предмету зіллєваріння, — Дарина сумно зітхнула. — В мене з цим важко…

— Звісно, я допоможу! На нашому факультеті я одна з найкращих адептів!

Насичений тиждень минав швидко, Дарина охоче занурилася у навчання. Меллі, як і обіцяла, допомагала з зіллєварінням, а ось з бойовою магією довелося важко. Щовечора Ширрі завзято вчила її концентрувати силу на кінчиках пальців, але замість удару вже вкотре обдаровувала подругу лоскотами.

— Гаразд, якщо хтось нападатиме на тебе, лоскотатимеш його до смерті! — глузувала бойова магиня, але не воліла здаватися. Не такий в Ширрі характер! Неодмінно навчить подругу бодай чомусь, хоча Дарина вже втратила надію на успіх. — Тобі ще іспит складати з бойової магії, Дарі! Лоскотатимеш викладача? Зберися-но з силами і продовжимо!

Тішило, що викладач Крамвальд неабияк задоволений успіхами Дарі в артефакториці. Сильна магія адептки викликала в чоловіка захоплення, вже й ускладнював для неї завдання.

Протягом навчального тижня Дарина встигла виготовити кілька побутових артефактів для Віля на продаж, також і цілющий для літнього магетонця. Задоволений маг вогню доволі швидко все продав, адже мав певні зв’язки за межами академії. Подрузі Меллі Дарина пообіцяла, що артефакт закоханості зробить на наступному тижні. 

Наближався довгоочікуваний вихідний, дівчата були в радісному передчутті подорожі столицею із Оґваром. Вранці до їхньої кімнати завітав сяючий від щастя Віль та простягнув Дарині мішечок з білими монетами.

— Це твоя доля від продажу артефактів, Дарі! — улесливо посміхаючись, надавав голосу діловитості. — П’ятдесят відсотків! Тут сто білих монет, на певні потреби вистачить, доки не отримала від закладу виплат.

— Сто монет?! — Ширрі аж присвиснула. — Вистачить на гарненький дзвондзик! Комерсанти, порожнеча вас поглинай! Вілю, приєднуйся до нас пити чорний відвар з тістечками! — зіщулившись, зиркнула в бік ельфійки, яка біля дзеркала розчісувала коси. — Меллі, ти не заперечуєш, щоб Віль до нас приєднався?

— Звісно, ні, — задумлива ельфійка махнула рукою.

— Після сніданку в нас мандрівка на кульбусі з Оґваром, заразом і крамницями пройдемося, Дарина матиме можливість щось придбати для себе, — діловито мовила Ширрі. — Вілю, підеш з нами? — подумки мріяла звести мага вогню із Меллі, воліла, щоб подруга викинула з голови Ельворна.

— Якщо Оґвар не заперечує… — зніяковіло пробурмотів Віль, хоча всією душею бажав приєднатися до товариства, в якому Меллі.

— Не стане він заперечувати, не верзи дурниць, Вілю! — випалила завзято Ширрі. — Гаразд, мені треба мою крихітку погодувати, вона голодна! — наблизилася до тумби з квіткою-м’ясоїдом. — Вчора з їдальні принесла трохи м’ясця, — здійняла з-під ліжка скляну ємність із шматочками стейка. — Смачного, моя крихітко! — простягнула шматок, а червона мушля гучно клацнула зубами, охоче поглинаючи їжу.

— Яка ж та потвора ненажерлива! — Меллі гидливо скривилася. — Вчора зжерла стільки м’яса! Ширрі, ти не надто багато їй даєш, ще перегодуєш!

— Багато не буває! Моя крихітка любить м’ясце! — цієї миті грізна бойова магиня нагадувала турботливу матір, яка з ніжністю й любов’ю піклується про своє дитя. Жуючи черговий шматок, квітка гучно плямкала й видала щось на кшталт відрижки. — Гаразд, варто ще трохи водички їй підлити… Дівчата, ви вже готові? Незабаром сніданок, а потім відразу йдемо на прогулянку! Я залишу вікно відчиненим, треба трохи провітрити кімнату.

Дивне відчуття, коли сидиш всередині прозорої кулі, що повільно пливе в повітрі над землею. Звісно, кульбусом Дарина мандрувала вперше, з неприхованим захопленням споглядала місто Адар, що розкинулося внизу дивовижними краєвидами. В яскравій зелені дерев потопали чудернацькі білі будиночки в кілька поверхів, інколи траплялися й геть малесенькі хатинки з вкритих килимом трави дахами. Там вирувало казкове життя... Заклопотані у справах ельфи, люди, магетонці поспішали кудись, а поряд із кульбусом промчала зграя срібних кажанів.

— Кудись вже летять, ймовірно, на запах солодощів, або сихру, — Меллі пригладила рукою коси. — І я вже зголодніла, також хочу пити…