Глава 12

Тихенько крадучись коридорами академії, Віль із Дариною нервово озиралися навкруги. Шлях освітлювали тьмяні магічні настінні світильники, щось на кшталт смолоскипів у середньовічному замку. Година вже пізня й адептам заборонено покидати свої кімнати.

— Якщо хтось з викладачів нас побачить, скажу, що ти заблукала і я тебе випадково знайшов. До мене претензій немає, бо я черговий сьогодні, — змовницьки прошепотів Віль. — Бібліотека в сусідній вежі, неподалік від кабінету ректора. Звісно, краще би ніхто нам не трапився, бо доведеться відвести тебе назад, до твоєї кімнати…

Із думкою про ректора в Дарини здригнулося серце, пригадалися ті пронизливо-сірі очі, оксамитовий баритон, що змушує тріпотіти серденько… Невже якусь магію застосовує при спілкуванні?

«Клятий менталіст!» — труснувши головою, дівчина воліла чимшвидше вже дістатися до бібліотеки.

На щастя, на шляху ніхто не трапився. Крадучись навшпиньки, Дарина зиркнула на двері кабінету ректора, повз які проходили. Мабуть, він вже попрямував крізь портал відпочивати, оскільки мешкав у королівському палаці.

— Прийшли! — штовхнувши двері бібліотеки, Віль впустив всередину Дарину та увійшов слідом. — Сюди, сюди, Дарі… — попрямував до вузької, довгої арки, за якою височіли численні стелажі з книгами, рукописами, старовинними фоліантами.

— Ваууу! — приголомшена дівчина застигла, споглядаючи таку кількість літератури. — Як же я знайду потрібну інформацію? Тут і за ніч не впоратися!

— А я навіщо? — Віль всміхнувся й знизив плечима. — Зараз, хвилиночку! — наблизившись до одного зі стелажів, відразу віднайшов кілька потрібних книг. — Це посібники з формулами, — простягнув Дарині й кивнув в бік невеличкого столу біля стіни. — Сідай та перепиши собі кілька, я зараз принесу світильник, бо тут темно, як в драконячій печері! Дарі, слухай мене уважно. Великим попитом користуються побутові артефакти та цілющі. А саме, від безсоння, розладів шлунку, також від головного болю…

— Вілю, але ж у вас в королівстві є цілителі, навіщо…

— Дарі, ти мене слухай, не перебивай! — діловито шикнув Віль. — Цілителі-маги не завжди є поруч, а недуги завше усіх мучать, навіть ельфів і магетонців! Наприклад, літні ельфи страждають через зміну погоди, а поважного віку чоловіки-магетонці… ну… — зніяковіло кахикнув, відводячи погляд. — Мають проблеми з потенцією! Про людей ти й сама знаєш…

Дарина пирснула зі сміху через інформацію про магетонських чоловіків.

— Нічого тут смішного, Дарі! — буркнув засоромлено парубок. — Ти хутчій перепиши собі потрібні формули, часу в обмаль! В посібнику для артефакторів їх чимало! Я в цьому геть нічого не тямлю, а в тебе є потрібна магія, щоб ними скористатися! Працюй, а я піду в коридор та чатуватиму там на той випадок, якщо хтось сюди надумає прийти.

З кишені своєї лляної сукні Дарина дістала чистий, згорнутий папірець і ручку. Сидячи за столом, зосереджено вивчала посібник. Чимало корисних формул знайшла та почала відразу їх записувати. На очі трапилося плетення магічних потоків, що блокувало здатність менталістів зчитувати думки, навіть артефакт не доведеться виготовляти, лише потрібний сильний дар. Заплющивши очі, дівчина відразу уявила певного кольору промені. Подумки створивши плетіння, обвила навколо своєї голови. Відразу відчула, як в скронях запульсувала кров, отож, захист створено. Полегшено видихнувши, вже й збиралася ще щось цікаве віднайти, але завадив Віль, який раптово примчав, наче вжалений.

— Дарі! Швидко ховайся! Сюди хтось йде! — в округлених очах парубка застиг переляк, а за дверима відлунювали чиїсь гучні, впевнені кроки. Очевидно, в пізню годину хтось надумав навідатися до бібліотеки.

— Адепте Вілю! Ти де? — від грізного голосу ректора серце Дарини заклякло каменем. Дівчина тремтячими руками згорнула папірець із записаними формулами та хутко запхала в кишеню сукні.

— Я тут, гранде ректоре! — схопивши зі столу світильник, Віль вислизнув за двері, а Дарина сховалася поміж стелажів, зачаївшись навприсядки. Цієї миті почувалася злодійкою, навіжено калатало в грудях серце від страху.    

— Що ти робив в бібліотеці, адепте?

— Гранде ректоре, я вирішив де-що почитати про магію вогню, адже в нашій бібліотеці чимало корисної інформації! — відверто брехав Віль та подумки благав Світло, щоб Корвін не відчув його справжні думки.

— Гаразд, йди в коридор та чергуй, адже твоя зміна, потім почитаєш, а в мене чимало роботи! — гаркнувши невдоволено, попрямував до стелажів із старовинними фоліантами, а Віль блискавично шуснув з приміщення.

Дарина почувалася так, наче потрапила в пастку. Завмерла наляканою мишею та навіть не дихала, лише благала Господа і усі сили всесвіту, щоб її не помітили.

Здійнявши з полиці величезний фоліант, Корвін сів за стіл. Напружено гортаючи сторінки, щось зосереджено шукав.

«І не спиться вам у таку пізню годину, гранде ректоре!» — зціпивши зуби, Дарина у тьмяному світлі магічних світильників крізь стелажі споглядала застиглу, кремезну чоловічу постать за столом. Усім богам ладна молитися, щоб чимшвидше пішов! Неодмінно її подруги вже хвилюються! На щастя, для Меллі віднайшла потрібну формулу артефакту закоханості, як виявилося, його виготовити нескладно. Варто лише чимшвидше вибратися з цієї пастки! Можливо, все би обійшлося, але раптом Корвін важко зітхнувши, встав з-за столу. Наблизившись до того стелажу, за яким ховалася Дарина, здійняв з полиці запилений фоліант. Здмухнувши пилюку, вже й збирався повернутися до столу…

— Апчхи! — здригнувшись у жаху, дівчина затулила рукою свій рот, але надто пізно…

— Хто тут?! — Корвін стрімко наблизився до сидячої навпочіпки Дарини, а вона цієї миті ладна була провалитися крізь землю, опинитися посеред зловісних тролів, або в пеклі…

— Адептко Дарі, невже це ти?! — гучно гаркнувши, ректор різким рухом здійняв закляклу Дарину за плечі, а дівчина почувалася, неначе шкідливе кошеня, яке спіймали на гарячому. У світлі магічних світильників крижини чоловічих сірих очей пропалювали дужче за розжарене залізо. — Що ти тут робиш?! Як ти сюди потрапила?!